Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

Пра¬к¬ти¬ч¬не зна¬чен¬ня ди¬сер¬та¬ції по¬ля¬гає в то¬му, що ма¬те¬рі¬а¬ли, вмі¬ще¬ні в ній, прин¬ци¬по¬ві по¬ло¬жен¬ня та ви¬снов¬ки ко¬ри¬гу¬ють, а то й ви¬ма¬га¬ють по-¬но¬во¬му роз¬г¬ля¬да¬ти ши¬ро¬ке ко¬ло пи¬тань іс¬то¬рії Укра¬ї¬ни пер¬шої чвер¬ті XVIII ст. Ав¬торсь¬кі біо¬гра¬фі¬ч¬ні уто¬ч¬нен¬ня й оцін¬ки що¬до жит¬тя та ді¬я¬ль¬но¬с¬ті І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го, здій¬с¬не¬ні на грун¬ті ана¬лі¬зу пер¬шо¬дже¬рел, до¬зво¬лять у май¬бу¬т¬ньо¬му уни¬к¬ну¬ти ва¬ж¬ли¬вих по¬ми¬лок у спе¬ці¬аль¬них сту¬ді¬ях, під¬ру¬ч¬ни¬ках, ен¬ци¬к¬ло¬пе¬ди¬ч¬них ви¬дан¬нях то¬що.Ап¬ро¬ба¬ція ре¬зуль¬та¬тів до¬слі¬джен¬ня. Ру¬ко¬пис пра¬ці бу¬ло об¬го¬во¬ре¬но на за¬сі¬дан¬ні від¬ді¬лу іс¬то¬рії Укра¬ї¬ни се¬ре¬д¬ніх ві¬ків Ін¬сти¬ту¬ту іс¬то¬рії Укра¬ї¬ни НАН Укра¬ї¬ни. Ос¬но¬в¬ні по¬ло¬жен¬ня та ви¬снов¬ки її об¬сто¬ю¬ва¬лись на двох між¬на¬ро¬д¬них на¬у¬ко¬вих кон¬фе¬ре¬н¬ці¬ях “Запорозьке ко¬за¬ц¬т¬во в укра¬їн¬сь¬кій іс¬то¬рії, куль¬ту¬рі та на¬ці¬о¬наль¬ній са¬мо¬сві¬до¬мо¬с¬ті” (Ки¬їв-¬За¬по¬рі¬ж¬жя, 1997) і “Визвольна вій¬на укра¬їн¬сь¬ко¬го на¬ро¬ду се¬ре¬ди¬ни XVII ст.” (Ки¬їв, 1998), а та¬кож ре¬с¬пу¬б¬лі¬кан¬сь¬ких “Гетьманських чи¬тан¬нях” (Ки¬їв, 1996), си¬м¬по¬зі¬у¬мі “Українська дер¬жа¬в¬на ідея: іс¬то¬рія та су¬ча¬с¬ність” (Че¬р¬ка¬си, 1998) і Че¬т¬вер¬тій Ака¬де¬мії па¬м’я¬ті В. Б. Ан¬то¬но¬ви¬ча (1834—1908). 90-річчя від дня смер¬ті” (Ки¬їв, 1998).

Пу¬б¬лі¬ка¬ції. Зміст ди¬сер¬та¬ції по¬в¬ні¬с¬тю роз¬кри¬то в опу¬б¬лі¬ко¬ва¬них мо¬но¬гра¬фі¬ях “Українська ко¬за¬ць¬ка дер¬жа¬ва в дру¬гій по¬ло¬ви¬ні XVII-XVIII ст.: кор¬до¬ни, на¬се¬лен¬ня, пра¬во” (К., 1996. — 224 с.), “Гетьман Іван Ско¬ро¬пад¬сь¬кий” (К., 1998 — 207 с.) і 20 на¬у¬ко¬вих стат¬тях, вмі¬ще¬них у на¬у¬ко¬вих ви¬дан¬нях (14) і жу¬р¬на¬лах (6).

Стру¬к¬ту¬ра ди¬сер¬та¬ції обу¬мо¬в¬ле¬на ме¬тою, за¬вдан¬ня¬ми і ха¬ра¬к¬те¬ром до¬слі¬джен¬ня. Ди¬сер¬та¬ція скла¬да¬є¬ть¬ся із всту¬пу, п’я¬ти роз¬ді¬лів, по¬ді¬ле¬них на 16 па¬ра¬г¬ра¬фів, ви¬снов¬ків, спи¬с¬ку ви¬ко¬ри¬с¬та¬них дже¬рел та ли¬те¬ра¬ту¬ри, а та¬кож двох до¬да¬т¬ків.

Ди¬сер¬та¬цію ви¬кла¬де¬но на 391 сто¬рі¬н¬ці ма¬ши¬но¬пи¬с¬но¬го те¬к¬с¬ту, в то¬му чи¬с¬лі два до¬да¬т¬ки за¬йма¬ють 9 сто¬рі¬нок (с. 383—391). Спи¬сок ви¬ко¬ри¬с¬та¬них дже¬рел та лі¬те¬ра¬ту¬ри на¬лі¬чує 179 най¬ме¬ну¬вань (202 на¬зви ар¬хі¬в¬них справ, опра¬цьо¬ва¬них ди¬сер¬тан¬том, по¬да¬но під по¬ряд¬ко¬ви¬ми но¬ме¬ра¬ми від¬по¬ві¬д¬них їм фон¬дів).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИ¬СЕР¬ТА¬ЦІЇ

У всту¬пі об¬грун¬то¬ва¬на ак¬ту¬аль¬ність те¬ми до¬слі¬джен¬ня, ви¬зна¬че¬ні пре¬д¬мет, хро¬ноло¬гі¬ч¬ні ме¬жі, на¬у¬ко¬ва но¬ви¬з¬на та пра¬к¬ти¬ч¬не зна¬чен¬ня ди¬сер¬та¬ції. Сфор¬му¬льо¬ва¬ні ме¬та і за¬вдан¬ня ро¬бо¬ти, а та¬кож сха¬ра¬к¬те¬ри¬зо¬ва¬ні її ап¬ро¬ба¬ція та впро¬ва¬ж¬ден¬ня кон¬к¬ре¬т¬них ре¬зуль¬та¬тів.

У пер¬шо¬му роз¬ді¬лі — “Історіографія пи¬тан¬ня та огляд дже¬рел” — роз¬г¬ля¬ну¬то стан на¬у¬ко¬вої роз¬роб¬ки про¬б¬ле¬ми в ці¬ло¬му й про¬ве¬де¬но ана¬ліз ви¬ко¬ри¬с¬та¬ної ав¬то¬ром до¬ку¬мен¬таль¬ної ба¬зи для її вивчен¬ня. На¬сам¬пе¬ред за¬зна¬че¬но, що ста¬в¬ши во¬ло¬да¬рем бу¬ла¬ви — ви¬щої озна¬ки вла¬ди в Укра¬ї¬ні “обох бо¬ків Дні¬п¬ра” — пі¬с¬ля І. Ма¬зе¬пи і ді¬ю¬чи фа¬к¬ти¬ч¬но во¬д¬но¬час з “гетьманом в емі¬г¬ра¬ції”, од¬ним з ав¬то¬рів пер¬шо¬го на¬ці¬о¬наль¬но¬го кон¬с¬ти¬ту¬цій¬но¬го ак¬та П. Ор¬ли¬ком, І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий, мо¬ж¬на ска¬за¬ти, ви¬яви¬в¬ся при¬ре¬че¬ним на не¬по¬пу¬ля¬р¬ність се¬ред біль¬шо¬с¬ті іс¬то¬ри¬ків май¬бу¬т¬ніх по¬ко¬лінь. Як¬що двом пер¬шим з цих ді¬я¬чів при¬свя¬че¬но со¬т¬ні спе¬ці¬аль¬них праць (у то¬му чи¬с¬лі мо¬но¬гра¬фії) як у ві¬т¬чи¬з¬ня¬ній, так і за¬ру¬бі¬ж¬ній іс¬то¬рі¬о¬гра¬фії (Ро¬сії, США, Ка¬на¬ді, По¬ль¬щі, Шве¬ції, Фра¬н¬ції, ФРН і т. д.), то про жит¬тя й ді¬я¬ль¬ність остан¬ньо¬го ма¬є¬мо ли¬ше кіль¬ка не¬ве¬ли¬ких сту¬дій пе¬ре¬ва¬ж¬но за¬галь¬но¬го ха¬ра¬к¬те¬ру. Най¬ча¬с¬ті¬ше в на¬у¬ко¬вій лі¬те¬ра¬ту¬рі про ньо¬го йшло¬ся по¬бі¬ж¬но: то¬ді, ко¬ли роз¬г¬ля¬да¬ли¬ся та¬кі поста¬ті, як Пе¬т¬ро І, О. Ме¬н¬ши¬ков та їх¬нє ста¬в¬лен¬ня до укра¬ї¬н¬ців, або ж при ви¬сві¬т¬лен¬ні ас¬пе¬к¬тів су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬но¬го уст¬рою Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни кі¬н¬ця XVII — пер¬шої чвер¬ті XVIII ст.

Од¬ним з пер¬ших, хто без¬по¬се¬ре¬д¬ньо при¬свя¬тив сту¬дію ро¬ди¬ні Ско¬ро¬пад¬сь¬ких став укра¬їн¬сь¬кий іс¬то¬рик О. Ла¬за¬рев¬сь¬кий (1834—1902). В ній вче¬ний, зо¬кре¬ма, на¬го¬ло¬сив, що чо¬тир¬на¬д¬ця¬ти¬рі¬ч¬не пра¬в¬лін¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го бу¬ло чи не най¬су¬м¬ні¬шим пе¬рі¬о¬дом в іс¬ну¬ван¬ні Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни[3]. В двох ін¬ших сво¬їх пра¬цях він до¬во¬див, що че¬рез без¬ха¬ра¬к¬те¬р¬ність во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви на ді¬я¬ль¬ність то¬го¬ча¬с¬ної ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ції мо¬г¬ли по¬мі¬т¬но впли¬ва¬ти на¬віть упра¬ви¬те¬лі ге¬ть¬ман¬сь¬ким го¬с¬по¬дар¬с¬т¬вом, а сва¬віл¬ля стар¬ши¬ни до¬ся¬г¬ло най¬біль¬шо¬го “розвитку”[4]. Ис¬то¬ри¬ко-¬юри¬ди¬че¬с¬кий очерк. — К., 1908. — С. 65; Йо¬го ж. За¬ме¬ча¬ния на ис¬то¬ри¬че¬с¬кие мо¬но¬гра¬фии Д.П. Мил¬ле¬ра о ма¬ло¬рус¬с¬ком дво¬рян¬с¬т¬ве и о ста¬ту¬то¬вых су¬дах. — Ха¬рь¬ков, 1898. — с.37.). На на¬шу ду¬м¬ку, та¬кі прин¬ци¬по¬ві по¬ло¬жен¬ня за¬ли¬ши¬ли¬ся не¬до¬ста¬т¬ньо ар¬гу¬мен¬то¬ва¬ни¬ми, а то¬му пе¬в¬ною мі¬рою є суб’є¬к¬ти¬ві¬ст¬сь¬ки¬ми.