Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

Та¬ким чи¬ном, че¬рез брак спе¬ці¬аль¬ної лі¬те¬ра¬ту¬ри, ли¬ше на¬зва¬ні ви¬ще ар¬хі¬в¬ні ма¬те¬рі¬а¬ли й опу¬б¬лі¬ко¬ва¬ні дже¬ре¬ла до¬зво¬ли¬ли гли¬бо¬ко вивчи¬ти та впер¬ше на¬у¬ко¬во ви¬сві¬т¬ли¬ти те¬му про ге¬ть¬ман¬сь¬ку вла¬ду в Укра¬їн¬сь¬кій ко¬за¬ць¬кій дер¬жа¬ві пер¬шої чвер¬ті XVIII ст.(на при¬кла¬ді ді¬я¬ль¬но¬с¬ті І.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го).

У дру¬го¬му роз¬ді¬лі — “Основні ета¬пи жит¬тя й фор¬му¬ван¬ня су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬них по¬гля¬дів І.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го” — ви¬сві¬т¬ле¬ні іс¬то¬ри¬ч¬ні умо¬ви ста¬но¬в¬лен¬ня ці¬єї осо¬би як дер¬жа¬в¬но¬го і вій¬сь¬ко¬во¬го ді¬я¬ча та сха¬ра¬к¬те¬ри¬зо¬ва¬на без¬по¬се¬ре¬д¬ня слу¬ж¬ба в стар¬шин¬сь¬кій ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ції до об¬ран¬ня во¬ло¬да¬рем бу¬ла¬ви. Ши¬ро¬ко дис¬ку¬ту¬є¬ть¬ся пи¬тан¬ня про на¬ці¬о¬наль¬не та со¬ці¬аль¬не по¬хо¬джен¬ня ро¬ди¬ни Ско¬ро¬пад¬сь¬ких, зро¬б¬ле¬ні ва¬ж¬ли¬ві уто¬ч¬нен¬ня що¬до біо¬гра¬фії ге¬ть¬ма¬на. Зо¬кре¬ма на під¬ста¬ві дже¬рел з’я¬со¬ва¬но, що він на¬ро¬ди¬в¬ся 1646 р. у м. Ума¬ні в сі¬м’ї ко¬за¬ць¬ко¬го стар¬ши¬ни. Йо¬го дід Фе¬дір брав участь у Ви¬з¬во¬ль¬ній вій¬ні укра¬їн¬сь¬ко¬го на¬ро¬ду під про¬во¬дом Б. Хме¬ль¬ни¬ць¬ко¬го і за¬ги¬нув під час Жо¬в¬то¬вод¬сь¬кої би¬т¬ви 1648 р. У 1674 р. уна¬с¬лі¬док на¬па¬ду та¬тар І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий був зму¬ше¬ний пе¬ре¬се¬ли¬ти¬ся ра¬зом з бра¬том Ва¬си¬лем (дру¬гий брат Па¬в¬ло на¬до¬в¬го по¬тра¬пив у ту¬ре¬ць¬кий по¬лон) на Лі¬во¬бе¬ре¬ж¬ну Укра¬ї¬ну, де посту¬пив на слу¬ж¬бу до гетьма¬на І. Са¬мой¬ло¬ви¬ча. По¬ча¬в¬ши з по¬са¬ди вій¬сь¬ко¬во¬го ка¬н¬це¬ля¬ри¬с¬та (з 1675), він зго¬дом обій¬мав по¬са¬ди че¬р¬ні¬гів¬сь¬ко¬го по¬л¬ко¬во¬го пи¬са¬ря (1680—1694), ге¬не¬раль¬но¬го бу¬н¬чу¬ж¬но¬го (з 1694), ге¬не¬раль¬но¬го оса¬ву¬ла (з 1701), ста¬ро¬дуб¬сь¬ко¬го по¬л¬ко¬в¬ни¬ка (з 1706). І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий брав участь у так зва¬них Чи¬ги¬рин¬сь¬ких (1676—1678) і Крим¬сь¬ких (1687 і 1689) по¬хо¬дах про¬ти ту¬ре¬ць¬ких і та¬тар¬сь¬ких мо¬ж¬но¬вла¬д¬ців. Пі¬с¬ля пе¬ре¬хо¬ду І.Ма¬зе¬пи у про¬те¬к¬цію до швед¬сь¬ко¬го ко¬ро¬ля Ка¬р¬ла XII, йо¬го 6 ли¬с¬то¬па¬да 1708 р. на стар¬шин¬сь¬кій ра¬ді в Глу¬хо¬ві об¬ра¬но ге¬ть¬ма¬ном. Своє¬рі¬д¬но¬с¬ті ці¬єї еле¬к¬ції при¬ді¬ле¬но осо¬б¬ли¬ву ува¬гу, ви¬зна¬че¬ні її пре¬ро¬га¬ти¬ви.

Біо¬гра¬фію во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви роз¬г¬ля¬ну¬то на ши¬ро¬ко¬му тлі вну¬т¬рі¬ш¬ньо¬го жит¬тя на¬се¬лен¬ня лі¬во¬бе¬ре¬ж¬но¬го ре¬гі¬о¬ну та між¬на¬ро¬д¬них по¬дій, що ма¬ли пря¬ме від¬но¬шен¬ня до Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви.За¬лу¬че¬ний фа¬к¬ти¬ч¬ний ма¬те¬рі¬ал пе¬ре¬ко¬н¬ли¬во за¬свід¬чив, що об¬ста¬ви¬ни і за¬галь¬на ат¬мо¬с¬фе¬ра в яких до¬ве¬ло¬ся ді¬я¬ти І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬му, ще до отри¬ман¬ня ним ви¬що¬го ра¬н¬гу в кра¬ї¬ні, по¬мі¬т¬но впли¬ну¬ли на фор¬му¬ван¬ня йо¬го су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬них по¬гля¬дів, пе¬в¬ною мі¬рою ви¬крі¬с¬та¬лі¬зу¬ва¬ли ідею не¬об¬хід¬но¬с¬ті збе¬ре¬жен¬ня на¬ці¬о¬наль¬ної ав¬то¬но¬мії та дер¬жа¬в¬но¬го са¬мо¬вря¬ду¬ван¬ня. Окрім ін¬шо¬го, на цьо¬му по¬зна¬чи¬ли¬ся постій¬ні об¬го¬во¬рен¬ня се¬ред стар¬шин¬сь¬ких кіл ді¬я¬ль¬но¬с¬ті не¬пе¬ре¬сі¬ч¬них осіб Ви¬з¬во¬ль¬ної вій¬ни укра¬їн¬сь¬ко¬го на¬ро¬ду се¬ре¬ди¬ни XVII ст., на¬сам¬пе¬ред, Б. Хме¬ль¬ни¬ць¬ко¬го, І. Ви¬гов¬сь¬ко¬го, І. Брю¬хо¬ве¬ць¬ко¬го, П.Дорошенка. Та¬кож не¬аби¬я¬ке зна¬чен¬ня мав фа¬к¬тор іс¬ну¬ван¬ня в ге¬ть¬ман¬сь¬ко¬му упра¬в¬лін¬ні стар¬шин не¬вдо¬во¬ле¬них іс¬ну¬ю¬чи¬ми по¬ряд¬ка¬ми, обу¬мо¬в¬ле¬ни¬ми пе¬ре¬бу¬ван¬ням Лі¬во¬бе¬реж¬жя в скла¬ді Ро¬сій¬сь¬кої дер¬жа¬ви (с. 45-73).

В роз¬ді¬лі об¬грун¬то¬ву¬є¬ть¬ся те¬за про те, що ста¬но¬в¬лен¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го бу¬ло до¬сить ти¬по¬вим для біль¬шо¬с¬ті пре¬д¬ста¬в¬ни¬ків то¬ді¬ш¬ньої со¬ці¬аль¬ної елі¬ти. Во¬но прой¬ш¬ло кіль¬ка посту¬по¬вих ета¬пів і від¬бу¬ло¬ся під без¬по¬се¬ре¬д¬нім впли¬вом кер¬ма¬ни¬чів Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви І. Са¬мой¬ло¬ви¬ча та І. Ма¬зе¬пи. Пе¬ре¬бу¬ва¬ю¬чи в їх ото¬чен¬ні, І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий по¬до¬лав до¬в¬гу і скла¬д¬ну ди¬с¬та¬н¬цію від зви¬чай¬но¬го ви¬ко¬на¬в¬ця (що¬пра¬в¬да, до¬сить умі¬ло¬го) чу¬жої во¬лі до пер¬шої осо¬би в Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ні. В йо¬го кон¬к¬ре¬т¬них за¬хо¬дах вже як во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви “обох бо¬ків Дні¬п¬ра”, як би те не за¬пе¬ре¬чу¬ва¬ли де¬які до¬слі¬д¬ни¬ки (О. Єфи¬мен¬ко, М. Гру¬шев¬сь¬кий, Д.Мордовцев, І. Джи¬джо¬ра), чі¬т¬ко про¬сте¬жу¬ва¬ло¬ся на¬по¬ле¬г¬ли¬ве, хо¬ча й не в ра¬ди¬каль¬ній фор¬мі, на¬ма¬ган¬ня збе¬ре¬г¬ти тра¬ди¬цій¬ний су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬ний уст¬рій, вста¬но¬в¬ле¬ний ще в пе¬рі¬од Хме¬ль¬нич¬чи¬ни. Він не¬од¬но¬ра¬зо¬во, від¬сто¬ю¬ю¬чи пе¬ред ца¬ра¬том “давні” пра¬ва і во¬ль¬но¬с¬ті укра¬ї¬н¬ців, по¬кли¬ка¬в¬ся са¬ме на нор¬ма¬ти¬в¬ні ак¬ти, ви¬ро¬б¬ле¬ні Б. Хме¬ль¬ни¬ць¬ким, а по¬тім під¬т¬вер¬дже¬ні то¬го на¬сту¬п¬ни¬ка¬ми.

Без¬пе¬ре¬ч¬но слід вра¬хо¬ву¬ва¬ти і той мо¬гу¬т¬ній, пе¬ре¬ва¬ж¬но не¬га¬ти¬в¬ний, тиск, що чи¬ни¬ли весь час на І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ро¬сій¬сь¬кий мо¬нарх та цар¬сь¬кі по¬плі¬ч¬ни¬ки. На наш по¬гляд, не ма¬ють до¬ста¬т¬ніх під¬став ті іс¬то¬ри¬ки, які по¬яс¬ню¬ють усі не¬га¬ра¬з¬ди в кра¬ї¬ні за йо¬го пра¬в¬лін¬ня ли¬ше осо¬би¬с¬ти¬ми ва¬да¬ми ге¬ть¬ма¬на. Адже з дже¬рел XVIII ст. ві¬до¬мо: на¬віть че¬рез ба¬га¬то по¬ко¬лінь у сві¬до¬мо¬с¬ті та вчин¬ках ко¬за¬ць¬ких стар¬шин да¬ва¬ли¬ся взна¬ки на¬слід¬ки то¬та¬лі¬та¬р¬но¬го й ре¬п¬ре¬си¬в¬но¬го ре¬жи¬му Пе¬т¬ра І.

Фа¬к¬ти не¬за¬пе¬ре¬ч¬но свід¬чать, що здо¬бу¬в¬ши ви¬щу вла¬ду в Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ні в 62 ро¬ки, І.Скоропадський мав уже ціл¬ком ви¬зна¬че¬ні дер¬жа¬в¬ни¬ць¬кі уст¬ре¬м¬лін¬ня, ети¬ко-¬куль¬ту¬р¬ні упо¬до¬бан¬ня й цін¬ні¬с¬ні орі¬є¬н¬та¬ції. Про окре¬мі з них мо¬ж¬на отри¬ма¬ти уяву на під¬ста¬ві йо¬го ли¬с¬та — від¬по¬ві¬ді І. Ма¬зе¬пі, який пе¬ред тим за¬про¬по¬ну¬вав при¬єд¬на¬ти¬ся до ньо¬го і Ка¬р¬ла XII, щоб ви¬сту¬пи¬ти спі¬ль¬но про¬ти “ворожої зда¬в¬на по¬те¬н¬ції Мо¬с¬ков¬сь¬кої” (8 гру¬д¬ня 1708 р.). В ньо¬му тіль¬ки-¬но об¬ра¬ний во¬ло¬дар бу¬ла¬ви за¬су¬див спро¬бу сво¬го по¬пе¬ре¬дни¬ка ста¬ти “самовластцем” над укра¬їн¬сь¬ким на¬ро¬дом і пе¬рейти під не¬стер¬п¬не поль¬сь¬ке яр¬мо, по¬зи¬ти¬в¬но оці¬нив за¬хо¬ди Б. Хме¬ль¬ни¬ць¬ко¬го, спря¬мо¬ва¬ні на роз¬рив з Річ¬чю По¬спо¬ли¬тою та спіл¬ку з Ро¬сі¬єю. (Су¬ча¬с¬ні до¬слі¬д¬ни¬ки В. Ше¬в¬чук, О.Пу¬т¬ро та де¬які ін¬ші схи¬ль¬ні оці¬ню¬ва¬ти від¬мо¬ву І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го під¬три¬ма¬ти ви¬ступ І. Ма¬зе¬пи як зра¬ду “свого” ге¬ть¬ма¬на). Вже то¬ді він до¬б¬ре ус¬ві¬до¬м¬лю¬вав, що на під¬вла¬д¬ній йо¬му те¬ри¬то¬рії вста¬но¬ви¬в¬ся своє¬рі¬д¬ний “порядок ко¬за¬ць¬кий”, який по¬мі¬т¬но від¬рі¬з¬ня¬в¬ся від то¬го, що іс¬ну¬вав у су¬сі¬д¬ніх дер¬жа¬вах.