Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

“Згорнув” ді¬я¬ль¬ність на¬ці¬о¬наль¬но¬го су¬до¬чин¬с¬т¬ва, зро¬зу¬мі¬ло, Пе¬т¬ро І. Спо¬ча¬т¬ку той по¬слав 14 ли¬с¬то¬па¬да 1721 р. ге¬ть¬ма¬ну “грамоту” що¬до за¬сну¬ван¬ня в Глу¬хо¬ві під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ним ро¬сій¬сь¬ким са¬но¬в¬ни¬кам вій¬сь¬ко¬вої й су¬до¬вої ка¬н¬це¬ля¬рій. А 29 кві¬т¬ня 1722 р., зви¬ну¬ва¬ти¬в¬ши всіх су¬д¬дів Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни у злов¬жи¬ван¬нях, під¬го¬ту¬вав грунт для ще біль¬шої їх¬ньої за¬ле¬ж¬но¬с¬ті від во¬лі Мо¬с¬к¬ви. Не¬за¬ба¬ром го¬ло¬в¬ним су¬д¬дею в Укра¬їн¬сь¬ку ко¬за¬ць¬ку дер¬жа¬ву при¬зна¬че¬но С.Ве¬лья¬мі¬но¬ва (с. 310-313).

Од¬ним з ва¬ж¬ли¬вих ас¬пе¬к¬тів для до¬слі¬джен¬ня ста¬ла узго¬дже¬ність ге¬ть¬ман¬сь¬кої вла¬ди і фун¬к¬ці¬о¬наль¬них по¬в¬но¬ва¬жень Ге¬не¬раль¬ної вій¬сь¬ко¬вої ка¬н¬це¬ля¬рії — ви¬щої ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ти¬в¬ної уста¬но¬ви з ча¬су утво¬рен¬ня Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви. Ге¬не¬раль¬на вій¬сь¬ко¬ва ка¬н¬це¬ля¬рія, так са¬мо як і ре¬зи¬де¬н¬ція во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви, змі¬ни¬ла кіль¬ка міст: Чи¬ги¬рин, Га¬дяч, Ба¬ту¬рин, Глу¬хів. У ній бу¬ло зо¬се¬ре¬дже¬но всі ва¬же¬лі не ли¬ше упра¬в¬лін¬ня об¬ши¬р¬но¬го ре¬гі¬о¬ну, а й су¬до¬чин¬с¬т¬ва. Од¬нак во¬на зна¬ч¬ною мі¬рою за¬ле¬жа¬ла від во¬лі ге¬ть¬ма¬на й ні пе¬ред ким не зві¬ту¬ва¬ла за свою ді¬я¬ль¬ність, окрім ньо¬го. Ко¬ли ж кер¬ма¬нич був від¬су¬т¬ній, на¬при¬к¬лад, у вій¬сь¬ко¬во¬му по¬хо¬ді, її ви¬щі уря¬до¬в¬ці пра¬ви¬ли від йо¬го іме¬ні. Пра¬в¬да, в су¬до¬вих спра¬вах ос¬та¬то¬ч¬не рі¬шен¬н¬ня, як пра¬ви¬ло, на¬ле¬жа¬ло ге¬не¬раль¬но¬му су¬д¬ді (зде¬біль¬шо¬го він не за¬про¬шу¬ва¬в¬ся на за¬сі¬дан¬ня ка¬н¬це¬ля¬рії, а ді¬яв ав¬то¬но¬м¬но). Ге¬ть¬ман не¬рід¬ко осо¬би¬с¬то ви¬зна¬чав, ко¬му з ге¬не¬раль¬них стар¬шин не¬об¬хід¬но при¬бу¬ти на чер¬го¬ві збо¬ри чле¬нів ці¬єї уста¬но¬ви. Ви¬ня¬ток ста¬но¬вив ли¬ше ге¬не¬раль¬ний пи¬сар, при¬су¬т¬ність яко¬го бу¬ла обо¬в’яз¬ко¬вою.

За¬га¬лом до ком¬пе¬те¬н¬ції уста¬но¬ви вхо¬ди¬ли дер¬жа¬в¬ні й вій¬сь¬ко¬ві спра¬ви, а та¬кож уся¬ко¬го ро¬ду “чолобитні”, що сто¬су¬ва¬ли¬ся го¬ло¬в¬но Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни або на¬се¬лен¬ня су¬мі¬ж¬них з нею те¬ри¬то¬рій. Ге¬не¬раль¬ний пи¬сар мав від¬ра¬зу спо¬ві¬с¬ти¬ти про них кер¬ма¬ни¬ча, а той — на¬кла¬с¬ти від¬по¬ві¬д¬ну ре¬зо¬лю¬цію що¬до їх¬ньо¬го роз¬г¬ля¬ду й ви¬рі¬шен¬ня. Ко¬ли до ка¬н¬це¬ля¬рії над¬хо¬ди¬ли “чисто” су¬до¬ві за¬яви, то з на¬ка¬зу ге¬ть¬ма¬на во¬ни пе¬ре¬си¬ла¬ли¬ся до су¬ду на¬ле¬ж¬ної ка¬те¬го¬рії (в за¬ле¬ж¬но¬с¬ті від зна¬чу¬що¬с¬ті) — ге¬не¬раль¬но¬го, по¬л¬ко¬во¬го чи со¬тен¬но¬го.

Ре¬фор¬ми Пе¬т¬ра І що¬до Лі¬во¬бе¬реж¬жя на по¬ча¬т¬ку 20-х ро¬ків пе¬ре¬тво¬ри¬ли Ге¬не¬раль¬ну вій¬сь¬ко¬ву ка¬н¬це¬ля¬рію на ор¬ган ду¬же “пасивної” фор¬ми упра¬в¬лін¬ня. А пі¬с¬ля І.Скоропадського від неї ві¬ді¬бра¬но фі¬нан¬со¬ву й су¬до¬ву фун¬к¬ції.Ще більш вра¬з¬ли¬вим уряд І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го, а си¬ту¬а¬цію на під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ній йо¬му те¬ри¬то¬рії не¬ста¬бі¬ль¬ні¬шою, ро¬би¬ли рі¬з¬ні про¬яви ма¬со¬вих про¬те¬с¬тів. Це да¬ва¬ло зай¬вий при¬від ви¬щим са¬но¬в¬ни¬кам Ро¬сії для пер¬ма¬нен¬т¬но¬го втру¬чан¬ня у вну¬т¬рі¬ш¬ні спра¬ви Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни.

За на¬шим пе¬ре¬ко¬нан¬ням, для глиб¬шо¬го ус¬ві¬до¬м¬лен¬ня й по¬в¬ні¬шо¬го ви¬сві¬т¬лен¬ня те¬ми, ви¬зна¬че¬ної в ди¬сер¬та¬ції, до¬ці¬ль¬но бу¬ло та¬кож роз¬г¬ля¬ну¬ти (від¬по¬ві¬д¬но до кон¬к¬ре¬т¬них за¬вдань, сфор¬му¬льо¬ва¬них ав¬то¬ром на по¬ча¬т¬ку до¬слі¬джен¬ня) ас¬пе¬к¬ти, по¬в’я¬за¬ні з су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬ним роз¬ви¬т¬ком Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни в дру¬гій по¬ло¬ви¬ні 20-х — 60-х ро¬ках XVIII ст. Та¬кий під¬хід, ду¬ма¬є¬ть¬ся, до¬зво¬лив зро¬би¬ти зна¬ч¬но ши¬р¬ші уза¬галь¬нен¬ня, а та¬кож від¬по¬ві¬с¬ти на прин¬ци¬по¬ві пи¬тан¬ня: по¬пер¬ше, на¬скіль¬ки ді¬я¬ль¬ність І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го вкла¬ла¬ся в ос¬но¬в¬ні тен¬де¬н¬ції всі¬єї ево¬лю¬ції на¬ці¬о¬наль¬ної вла¬ди в ме¬жах Ро¬сій¬сь¬кої дер¬жа¬ви, по¬чи¬на¬ю¬чи від Б.Хмельницького і кін¬ча¬ю¬чи К. Ро¬зу¬мов¬сь¬ким; по-¬дру¬ге, чи знайшли йо¬го ідеї та кон¬це¬п¬ції що¬до упра¬в¬лін¬ня кра¬єм пе¬в¬не вті¬лен¬ня в за¬хо¬дах на¬сту¬п¬них во¬ло¬да¬рів бу¬ла¬ви.

Ана¬ліз кон¬к¬ре¬т¬но¬го фа¬к¬ти¬ч¬но¬го ма¬те¬рі¬а¬лу до¬зво¬ляє кон¬с¬та¬ту¬ва¬ти, що в пер¬шій чвер¬ті, так са¬мо як і се¬ре¬ди¬ні XVIII ст., іс¬ну¬ва¬ли і ви¬ма¬га¬ли сво¬го ви¬рі¬шен¬ня схо¬жі про¬б¬ле¬ми в пла¬ні су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬но¬го уст¬рою Лі¬во¬бе¬ре¬ж¬ної Укра¬ї¬ни. К. Ро¬зу¬мов¬сь¬ко¬му вда¬ло¬ся на де¬який час від¬но¬ви¬ти до пе¬в¬ної мі¬ри по¬лі¬тич¬ний ста¬тус у ре¬гі¬о¬ні, що іс¬ну¬вав на¬пе¬ре¬до¬дні ви¬бо¬рів во¬ло¬да¬рем бу¬ла¬ви І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го. Про¬те, не ви¬кли¬кає су¬м¬ні¬ву, що жо¬д¬ний з трьох остан¬ніх ге¬ть¬ма¬нів вже не міг про¬ти¬ді¬я¬ти ан¬ти¬ук¬ра¬їн¬сь¬кій по¬лі¬ти¬ці аб¬со¬лю¬ти¬ст¬сь¬кої мо¬нар¬хії в Ро¬сії, змі¬ни¬ти за¬галь¬ний хід ево¬лю¬ції (зни¬к¬нен¬ня) дер¬жа¬в¬ної вла¬ди в Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни (с. 324-334)..

У ви¬снов¬ках під¬су¬мо¬ва¬ні ре¬зуль¬та¬ти до¬слі¬джен¬ня, сфор¬му¬лю¬ва¬ні по¬ло¬жен¬ня, які ви¬не¬се¬ні на за¬хист:

— ге¬ть¬ман¬сь¬ка вла¬да на по¬ча¬т¬ку пра¬в¬лін¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ма¬ла до¬сить ши¬ро¬кі по¬лі¬ти¬ко-¬ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ти¬в¬ні й еко¬но¬мі¬ч¬ні по¬в¬но¬ва¬жен¬ня, які свід¬чи¬ли про на¬яв¬ність укра¬їн¬сь¬ко¬го ав¬то¬но¬м¬но¬го утво¬рен¬ня у скла¬ді Ро¬сій¬сь¬кої дер¬жа¬ви;