Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

У свій час ві¬до¬мий укра¬їн¬сь¬кий іс¬то¬рик, пра¬во¬зна¬вець, ар¬хе¬о¬г¬раф, ет¬но¬г¬раф і бе¬ле¬т¬рист, ака¬де¬мік О. Ле¬ви¬ць¬кий (1866—1922), вивча¬ю¬чи до¬ку¬мен¬таль¬ні ма¬те¬рі¬а¬ли про од¬но¬го з по¬пе¬ре¬дни¬ків Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го — ге¬ть¬ма¬на Іва¬на Са¬мой¬ло¬ви¬ча, ка¬те¬го¬ри¬ч¬но за¬явив: “В іс¬то¬рії всіх кра¬їн і на¬ро¬дів на¬вряд чи мо¬ж¬на від¬шу¬ка¬ти пра¬ви¬те¬лів, вла¬с¬на до¬ля яких бу¬ла б та¬кою зра¬д¬ли¬вою та мі¬н¬ли¬вою, на¬си¬че¬ною всі¬ля¬ки¬ми не¬ща¬с¬тя¬ми й ка¬та¬с¬т¬ро¬фа¬ми, як до¬ля ма¬ло¬ро¬сій¬сь¬ких ге¬ть¬ма¬нів”[1].У ра¬дян¬сь¬кій іс¬то¬рі¬о¬гра¬фії пер¬со¬на¬лі¬ям остан¬ніх при¬ді¬ля¬лось не¬ви¬пра¬в¬да¬но ма¬ло ува¬ги. Її “офіційні” пре¬д¬ста¬в¬ни¬ки з рі¬з¬них при¬чин не ви¬пу¬с¬ти¬ли в світ жо¬д¬ної мо¬но¬гра¬фії, спе¬ці¬аль¬но при¬свя¬че¬ної ко¬мусь з во¬ло¬да¬рів бу¬ла¬ви Укра¬ї¬ни, окрім хі¬ба що Б. Хме¬ль¬ни¬ць¬ко¬му, ав¬то¬ри¬тет і за¬слу¬ги яко¬го то¬ді бу¬ли вже за¬галь¬но¬ви¬з¬на¬ни¬ми. За умов па¬ну¬ван¬ня мар¬к¬си¬ст¬сь¬ко-¬ле¬нін¬сь¬кої ме¬то¬до¬ло¬гії, з її га¬с¬лом про про¬ві¬д¬ну роль на¬род¬них мас в іс¬то¬рії, в пра¬цях су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬во¬з¬на¬в¬ців про¬сте¬жу¬ва¬ла¬ся пе¬в¬на не¬до¬оцін¬ка ді¬я¬ль¬но¬с¬ті ба¬га¬тьох не¬пе¬ре¬сі¬ч¬них осіб, осо¬б¬ли¬во ко¬ли во¬ни на¬ле¬жа¬ли до се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬ної со¬ці¬аль¬ної елі¬ти, тобто бу¬ли гно¬би¬те¬ля¬ми про¬с¬тих тру¬да¬рів. Ви¬да¬т¬них ді¬я¬чів да¬в¬ньо¬го ми¬ну¬ло¬го зо¬бра¬жу¬ва¬ли, як пра¬ви¬ло, ли¬ше у ве¬ли¬ких спра¬вах, у не¬ор¬ди¬на¬р¬них мо¬мен¬тах їх жит¬тя. Об¬ра¬з¬но ка¬жу¬чи, з них ро¬би¬ли мо¬ну¬мен¬ти. То¬ді як об’єк¬ти¬в¬ність та іс¬то¬ри¬ч¬на спра¬ве¬д¬ли¬вість ви¬ма¬га¬ли ін¬шо¬го для них — пра¬в¬ди¬вої біо¬гра¬фії з ха¬ра¬к¬те¬р¬ни¬ми ри¬са¬ми й ін¬ди¬ві¬ду¬аль¬ни¬ми мо¬раль¬ни¬ми яко¬с¬тя¬ми. Ще в кі¬н¬ці 50-х ро¬ків на¬шо¬го сто¬літ¬тя Ф. Ше¬в¬чен¬ко в од¬ній з сво¬їх ста¬тей за¬кли¬кав ві¬т¬чи¬з¬ня¬них на¬у¬ко¬в¬ців по¬кін¬чи¬ти з “схематизмом” і по¬да¬ва¬ти в сту¬ді¬ях ко¬ж¬ну ви¬да¬т¬ну осо¬бу в не¬роз¬ри¬в¬ній єд¬но¬с¬ті з по¬ді¬я¬ми пе¬в¬но¬го ча¬су[2]. Не¬за¬ба¬ром ця пра¬ця за¬зна¬ла го¬с¬т¬рої кри¬ти¬ки з бо¬ку ви¬щих пар¬тій¬них ке¬рі¬в¬ни¬ків. В ди¬сер¬та¬ції ж все¬бі¬ч¬но ви¬сві¬т¬ле¬на ді¬я¬ль¬ність од¬но¬го з про¬ві¬д¬них ге¬ть¬ма¬нів на тлі су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬но¬го жит¬тя й еко¬но¬мі¬ч¬но¬го ста¬но¬ви¬ща Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви пер¬шої чвер¬ті XVIII ст.

На¬у¬ко¬ва но¬ви¬з¬на до¬слі¬ж¬ден¬ня. Постать І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го до¬ни¬ні за¬ли¬ша¬ла¬ся у ві¬т¬чи¬з¬ня¬ній та за¬ру¬бі¬ж¬ній іс¬то¬рі¬о¬гра¬фії ма¬ло¬ви¬ра¬з¬ною й май¬же не до¬слі¬дже¬ною. В на¬у¬ко¬вих і на¬у¬ко¬во-¬по¬пу¬ля¬р¬них сту¬ді¬ях при¬ва¬лю¬ва¬ли зде¬біль¬шо¬го урив¬ча¬с¬ті ха¬ра¬к¬те¬ри¬с¬ти¬ки та суб’є¬к¬ти¬в¬но-¬не¬га¬ти¬в¬ні оцін¬ки йо¬го дер¬жа¬в¬ни¬ць¬кої й вій¬сь¬ко¬вої ді¬я¬ль¬но¬с¬ті. Зо¬кре¬ма він не¬рід¬ко “традиційно” про¬ти¬ста¬в¬ля¬в¬ся І. Ма¬зе¬пі й зо¬бра¬жу¬ва¬в¬ся як ко¬с¬мо¬по¬літ, ко¬т¬рий втра¬тив уся¬ку гі¬д¬ність і пла¬зу¬вав пе¬ред ро¬сій¬сь¬ким ца¬рем і ви¬щи¬ми са¬но¬в¬ни¬ка¬ми, як та¬кий, що по¬в¬ні¬с¬тю за¬не¬дбав еко¬но¬мі¬ку, куль¬ту¬ру та ко¬за¬ць¬кій уст¬рій на Лі¬во¬бе¬реж¬жі. Пи¬тан¬ня про фор¬му¬ван¬ня су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬них по¬гля¬дів і на¬яв¬ність у І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го дер¬жа¬в¬ни¬ць¬кої ідеї вза¬га¬лі спе¬ці¬аль¬но не ста¬ви¬ли¬ся. Окре¬мі вче¬ні за¬пе¬ре¬чу¬ва¬ли про¬ве¬ден¬ня ним будь-¬якої між¬на¬ро¬д¬ної по¬лі¬ти¬ки. Ба¬га¬то біо¬гра¬фі¬ч¬них по¬ми¬лок і не¬то¬ч¬но¬с¬тей що¬до ньо¬го мі¬с¬ти¬ть¬ся на сто¬рін¬ках де¬яких ви¬дань, у то¬му чи¬с¬лі й ен¬ци¬к¬ло¬пе¬ди¬ч¬них.

То¬му в ди¬сер¬та¬ції здій¬с¬не¬на спро¬ба да¬ти не¬упе¬ре¬дже¬ну ха¬ра¬к¬те¬ри¬с¬ти¬ку ге¬ть¬ман¬сь¬кої вла¬ди на грун¬ті більш ши¬ро¬ко¬го за¬лу¬чен¬ня та гли¬бо¬ко¬го ана¬лі¬зу то¬го¬ча¬с¬них дже¬рел, а та¬кож вивчен¬ня вну¬т¬рі¬ш¬ньої си¬ту¬а¬ції в кра¬ї¬ні че¬рез при¬зму зо¬в¬ні¬ш¬ніх фа¬к¬то¬рів, що обу¬мо¬в¬лю¬ва¬ли її фун¬к¬ці¬о¬ну¬ван¬ня. Впер¬ше роз¬г¬ля¬ну¬то пи¬тан¬ня про фор¬му¬ван¬ня дер¬жа¬в¬ної ідеї ви¬щої за ра¬н¬гом осо¬би в Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ні по¬ча¬т¬ку XVIII ст. Все¬бі¬ч¬но по¬ка¬за¬но яки¬ми ме¬то¬да¬ми І.Скоропадський пра¬г¬нув від¬сто¬я¬ти ав¬то¬но¬мію ве¬ли¬ко¬го ре¬гі¬о¬ну та збе¬ре¬г¬ти йо¬го ці¬лі¬с¬ність у те¬ри¬то¬рі¬аль¬но¬му від¬но¬шен¬ні. В пра¬ці де¬таль¬но ана¬лі¬зу¬є¬ть¬ся зо¬в¬ні¬ш¬ня по¬лі¬ти¬ка укра¬їн¬сь¬ко¬го во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви за тя¬ж¬ких то¬та¬лі¬та¬р¬них умов ца¬ра¬ту, що до¬зво¬ляє пе¬в¬ною мі¬рою по-¬но¬во¬му ви¬сві¬т¬лю¬ва¬ти ас¬пект то¬го¬ча¬с¬них вза¬є¬мин уря¬дів Ро¬сії, “Малоросії” та ба¬га¬тьох за¬ру¬бі¬ж¬них кра¬їн.

Пи¬то¬ма ува¬га на сто¬рін¬ках ру¬ко¬пи¬су зо¬се¬ре¬дже¬на на ро¬лі ге¬ть¬ма¬на у вій¬нах і по¬хо¬дах, як ке¬рі¬в¬ни¬ка ко¬за¬ць¬ких по¬л¬ків у бо¬ях про¬ти во¬я¬ків По¬ль¬щі, Ту¬ре¬ч¬чи¬ни, Крим¬сь¬ко¬го хан¬с¬т¬ва та Шве¬ції, а та¬кож на тра¬гі¬ч¬них об¬ста¬ви¬нах у сто¬сун¬ках Пе¬т¬ра І, І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го та за¬по¬ро¬ж¬ців. (Ці ас¬пе¬к¬ти до остан¬ньо¬го за¬ли¬ша¬лись по¬за на¬у¬ко¬ви¬ми ін¬тереса¬ми іс¬то¬ри¬ків). Опи¬са¬но ста¬в¬лен¬ня во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви до ни¬зо¬ви¬ків, які пе¬ре¬бу¬ва¬ли за ме¬жа¬ми Укра¬їн¬сь¬кої дер¬жа¬ви, зо¬кре¬ма стар¬шин¬сь¬ких груп на чо¬лі з К. Гор¬ді¬є¬н¬ком, П. Ор¬ли¬ком і т. д. Про¬во¬ди¬ть¬ся ду¬м¬ка пе¬в¬ної де¬ст¬ру¬к¬ти¬в¬ної ро¬лі За¬по¬ро¬зь¬кої Сі¬чі в дер¬жа¬во¬т¬вор¬чих про¬це¬сах в Укра¬ї¬ні в пер¬шій чвер¬ті XVIII ст.Зро¬зу¬мі¬ло, що все¬бі¬ч¬на ха¬ра¬к¬те¬ри¬с¬ти¬ка ге¬ть¬ма¬ну¬ван¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го те¬ма¬ти¬ч¬но пе¬ре¬дба¬чає з’я¬су¬ван¬ня со¬ці¬аль¬ної стру¬к¬ту¬ри на¬се¬лен¬ня, за¬ко¬но¬дав¬чо під¬по¬ряд¬ко¬ва¬но¬го йо¬му, прав і обо¬в’яз¬ків окре¬мих ста¬нів чи су¬с¬пі¬ль¬них груп. Так, у ди¬сер¬та¬ції спе¬ці¬аль¬но роз¬г¬ля¬ну¬то пи¬тан¬ня про зна¬чу¬щість во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви на чо¬лі на¬ці¬о¬наль¬но¬го су¬до¬чин¬с¬т¬ва, ви¬зна¬че¬ні ос¬но¬в¬ні ви¬ди й роз¬мі¬ри по¬бо¬рів у ре¬гі¬о¬ні, в то¬му чи¬лі й за¬про¬ва¬дже¬ні без¬по¬се¬ре¬д¬ньо ним.