Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.
Ре¬аль¬ним за¬хо¬дом на до¬ся¬г¬нен¬ня за¬ко¬но¬дав¬чо¬го під¬т¬вер¬джен¬ня ца¬рем ге¬ть¬ман¬сь¬ко¬го ба¬чен¬ня ста¬ту¬су ре¬гі¬о¬ну, ста¬ла по¬да¬ча І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ким сю¬зе¬ре¬но¬ві 17 ли¬п¬ня 1709 р. від¬по¬ві¬д¬но¬го змі¬с¬ту “статей”. Про¬те Пе¬т¬ро І на біль¬шість пун¬к¬тів у них не дав від¬по¬ві¬ді, от¬же не сан¬к¬ці¬о¬ну¬вав.
Тим ча¬сом ко¬ж¬ний на¬сту¬п¬ний рік при¬но¬сив якесь но¬ве об¬ме¬жен¬ня ге¬ть¬ман¬сь¬кої вла¬ди, ав¬то¬но¬мії Укра¬ї¬ни. Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ну чи¬но¬в¬ни¬ки з Ро¬сії де¬да¬лі ча¬с¬ті¬ше ви¬зна¬ча¬ли вже на¬віть не як “Малоросію”, а “Малоросійський край”.
Та й за тих скла¬д¬них умов, під постій¬ним на¬гля¬дом і ти¬с¬ком з бо¬ку ца¬ра¬ту І.Скоропадський пра¬г¬нув про¬во¬ди¬ти зо¬в¬ні¬ш¬ню по¬лі¬ти¬ку в ін¬тересах укра¬їн¬сь¬ко¬го на¬ро¬ду. Зо¬кре¬ма, він як до¬свід¬че¬ний дер¬жа¬в¬ний ді¬яч, не¬од¬но¬ра¬зо¬во ви¬сту¬пав за об’єд¬нан¬ня Пра¬во¬бе¬реж¬жя та Лі¬во¬бе¬реж¬жя під єди¬ною бу¬ла¬вою, хо¬тів під¬по¬ряд¬ку¬ва¬ти Сло¬бо¬жа¬н¬щи¬ну, що но¬мі¬наль¬но пе¬ре¬бу¬ва¬ла під ке¬рі¬в¬ни¬ц¬т¬вом цар¬сь¬ких воє¬вод. Ві¬до¬мі іс¬то¬ри¬ч¬ні фа¬к¬ти, ко¬ли ге¬ть¬ман на¬по¬ле¬г¬ли¬во від¬сто¬ю¬вав ко¬ж¬не мі¬с¬то чи мі¬с¬те¬ч¬ко, ко¬т¬рі якимсь чи¬ном пра¬г¬ну¬ли ві¬ді¬бра¬ти з-під йо¬го юри¬с¬ди¬к¬ції (с. 145-152).
Най¬си¬ль¬ні¬шо¬го руй¬ні¬в¬но¬го уда¬ру ге¬ть¬ман¬сь¬кій вла¬ді бу¬ло за¬вда¬но Пе¬т¬ром І в тра¬в¬ні 1722 р. за¬сну¬ван¬ням у Глу¬хо¬ві так зва¬ної Ма¬ло¬ро¬сій¬сь¬кої ко¬ле¬гії — ви¬щої ка¬са¬цій¬ної й фі¬нан¬со¬вої уста¬но¬ви, до скла¬ду якої ма¬ли вхо¬ди¬ти ли¬ше ро¬сій¬сь¬кі чи¬но¬в¬ни¬ки, при¬зна¬че¬ні ім¬пе¬ра¬то¬ром або Се¬на¬том. Офі¬цій¬ним при¬во¬дом для та¬ко¬го за¬ко¬но¬дав¬чо¬го ак¬ту ста¬ли ні¬би¬то злов¬жи¬ван¬ня в укра¬їн¬сь¬ких су¬дах, не¬за¬кон¬не ві¬ді¬бран¬ня угідь у ко¬за¬ків, се¬лян і мі¬щан, при¬му¬шен¬ня їх до ви¬ко¬нан¬ня всі¬ля¬ких “роботизн”, по¬крі¬па¬чен¬ня то¬що. На спра¬в¬ді ж за¬сну¬ван¬ня ко¬ле¬гії, як за¬зна¬чив В. Го¬ро¬бець, бу¬ло не са¬мо¬ціл¬лю цар¬сь¬ко¬го уря¬ду, а пе¬ре¬ду¬мо¬вою лі¬к¬ві¬да¬ції по¬лі¬тич¬ної ав¬то¬но¬мії Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни, її аси¬мі¬ля¬ції та на¬сту¬п¬но¬го по¬гли¬нан¬ня укра¬їн¬сь¬ких зе¬мель ім¬пе¬рі¬єю. З та¬кою оцін¬кою важ¬ко не по¬го¬ди¬ти¬ся.
Ви¬хо¬дя¬чи з на¬яв¬но¬го до¬ку¬мен¬таль¬но¬го ма¬те¬рі¬а¬лу, мо¬ж¬на кон¬с¬та¬ту¬ва¬ти, що І.Скоропадський, на від¬мі¬ну від І. Ма¬зе¬пи, П. Ор¬ли¬ка та їх при¬бі¬ч¬ни¬ків був ти¬по¬вим пре¬д¬ста¬в¬ни¬ком по¬мір¬ко¬ва¬ної що¬до про¬ро¬сій¬сь¬кої по¬лі¬ти¬ки ча¬с¬ти¬ни дер¬жа¬в¬ни¬ць¬кої елі¬ти Укра¬ї¬ни. Вла¬с¬ни¬ми пе¬ре¬ко¬нан¬ня¬ми, так би мо¬ви¬ти, па¬р¬ла¬мент¬сь¬ки¬ми ме¬то¬да¬ми він пра¬г¬нув від¬сто¬я¬ти ав¬то¬но¬м¬ність Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни, хо¬ча і не ба¬чив її по¬за скла¬ду Ро¬сій¬сь¬кої дер¬жа¬ви. В йо¬го зо¬в¬ні¬ш¬ній по¬лі¬ти¬ці, без¬пе¬ре¬ч¬но, про¬сте¬жу¬ю¬ть¬ся тен¬де¬н¬ції, за¬по¬ча¬т¬ко¬ва¬ні Б.Хмельницьким. Од¬нак че¬рез як об’єк¬ти¬в¬ні, так і суб’є¬к¬ти¬в¬ні фа¬к¬то¬ри ге¬ть¬ман не зміг до кі¬н¬ця про¬яви¬ти се¬бе на¬ле¬ж¬ним чи¬ном як по¬лі¬тич¬ний ді¬яч ко¬лись мо¬гу¬т¬ньої й ве¬ли¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви.Слід за¬зна¬чи¬ти, що осо¬б¬ли¬ве мі¬с¬це в по¬лі¬ти¬ці І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го за¬йма¬ли за¬по¬ро¬ж¬ці та крим¬сь¬ке пи¬тан¬ня. На по¬ча¬т¬ку XVIII ст. За¬по¬ро¬зь¬ка Січ, ця “мала Укра¬їн¬сь¬ка дер¬жа¬ва, що спи¬ра¬ла¬ся на вій¬сь¬ко¬ву ор¬га¬ні¬за¬цію” (О. Те¬р¬ле¬ць¬кий), де¬да¬лі ча¬с¬ті¬ше ста¬ва¬ла в опо¬зи¬цію до ге¬ть¬ман¬сь¬кої вла¬ди. За¬мість то¬го, щоб ді¬я¬ти в єди¬но¬му ру¬с¬лі су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬но¬го згур¬ту¬ван¬ня укра¬ї¬ців у спра¬ві роз¬бу¬до¬ви на¬ці¬о¬наль¬ної ав¬то¬но¬мії, “низове то¬ва¬ри¬с¬т¬во”, від¬сто¬ю¬ю¬чи вла¬с¬ні “давні” пра¬ва і при¬ві¬леї, сво¬ї¬ми не¬рід¬ко не¬про¬ду¬ма¬ни¬ми за¬хо¬да¬ми про¬ва¬ку¬ва¬ло уря¬ди Ре¬чі По¬спо¬ли¬тої, Ту¬ре¬ч¬чи¬ни, Крим¬сь¬ко¬го хан¬с¬т¬ва, Шве¬ції та Ро¬сії ак¬ти¬ві¬зу¬ва¬ти за¬сто¬су¬ван¬ня рі¬з¬но¬ма¬ні¬т¬них сан¬к¬цій, спря¬мо¬ва¬них про¬ти “малоросійської” дер¬жа¬в¬но¬с¬ті.
Іс¬ну¬ва¬ло й об’єк¬ти¬в¬не про¬ти¬річ¬чя : “хліборобській” ча¬с¬ти¬ні на¬се¬лен¬ня Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни бу¬ли вкрай не¬об¬хід¬ні ста¬бі¬ль¬ні ми¬р¬ні умо¬ви жит¬тя для роз¬ви¬т¬ку го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва. Січ же вна¬с¬лі¬док своєї со¬ці¬аль¬но-¬еко¬но¬мі¬ч¬ної й по¬лі¬тич¬ної су¬ті яв¬ля¬ла со¬бою пе¬в¬ною мі¬рою де¬мо¬к¬ра¬ти¬ч¬ну ін¬сти¬ту¬цію з анар¬хі¬ч¬ни¬ми тен¬де¬н¬ці¬я¬ми і на¬галь¬ною по¬тре¬бою пе¬рі¬о¬ди¬ч¬них вій¬сь¬ко¬вих по¬хо¬дів (по¬се¬зон¬ні про¬ми¬с¬ли ни¬зо¬ви¬ків, до то¬го ж не всіх, зро¬зу¬мі¬ло, не мо¬г¬ли по¬в¬ні¬с¬тю за¬без¬пе¬чи¬ти по¬в¬но¬цін¬не ма¬те¬рі¬аль¬не їх¬нє іс¬ну¬ван¬ня).
Че¬рез са¬мо¬дер¬жа¬в¬ну по¬лі¬ти¬ку Пе¬т¬ра І сто¬сун¬ки во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви з ни¬зо¬ви¬ка¬ми скла¬да¬ли¬ся осо¬б¬ли¬во не¬га¬ти¬в¬но. На Сі¬чі без ен¬ту¬зі¬а¬з¬му сприй¬ня¬ли зві¬с¬т¬ку про об¬ран¬ня но¬во¬го ге¬ть¬ма¬на. Пе¬в¬ною мі¬рою за¬по¬ро¬ж¬ців об¬ра¬зив той факт, що іх¬ніх пре¬д¬ста¬в¬ни¬ків не за¬про¬си¬ли на еле¬к¬цію до Глу¬хо¬ва. Од¬ну з при¬чин руй¬на¬ції в Укра¬ї¬ні во¬ни вба¬ча¬ли у вла¬с¬то¬люб¬с¬т¬ві й про¬да¬ж¬но¬с¬ті лі¬во¬бе¬ре¬ж¬них стар¬шин, їх¬ньо¬му не¬па¬т¬рі¬о¬ти¬з¬мі. Офі¬цій¬но ж вла¬да І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го по¬ши¬рю¬ва¬ла¬ся і на За¬по¬рож¬жя. В ос¬но¬в¬но¬му він пра¬г¬нув ви¬ко¬ри¬с¬то¬ву¬ва¬ти за¬по¬ро¬ж¬ців як в ін¬тересах Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви, так і Ро¬сії. Не¬мо¬ж¬ли¬вість здій¬с¬нен¬ня ці¬єї ме¬ти обу¬мо¬ви¬ла лі¬к¬ві¬да¬ція в тра¬в¬ні 1709 р. Чар¬то¬м¬ли¬ць¬кої (або Ста¬рої чи Ба¬за¬в¬лу¬ць¬кої) Сі¬чі за на¬ка¬зом ма¬нар¬ха. Її зе¬м¬лі при¬пи¬са¬ли до Ми¬р¬го¬род¬сь¬ко¬го по¬л¬ку, а ма¬са за¬по¬ро¬ж¬ців за¬зна¬ла ре¬п¬ре¬сій, ба¬га¬то з них бу¬ло стра¬че¬но. Від¬бу¬ла¬ся імі¬г¬ра¬ція остан¬ніх на те¬ри¬то¬рію во¬ло¬дінь крим¬сь¬ко¬го ха¬на (с. 163-170).