Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

Най¬більш ек¬с¬п¬лу¬а¬то¬ва¬ною ча¬с¬ти¬ною по¬спо¬ли¬тих бу¬ли се¬ля¬ни та мі¬ща¬ни при¬ва¬т¬них, мо¬на¬с¬тир¬сь¬ких і ра¬н¬го¬вих ма¬є¬т¬но¬с¬тей. Ме¬ш¬ка¬н¬ці ма¬гі¬с¬т¬рат¬сь¬ких, ра¬ту¬ш¬них, ві¬ль¬них вій¬сь¬ко¬вих во¬ло¬дінь, а та¬кож на сло¬бо¬дах юри¬ди¬ч¬но не на¬ле¬жа¬ли при¬ва¬т¬ним осо¬бам, то¬му-¬то ви¬ко¬ну¬ва¬ли по¬вин¬но¬с¬ті де¬що в ме¬н¬ших об¬ся¬гах, ма¬ли біль¬ше мо¬ж¬ли¬во¬с¬тей для пе¬ре¬хо¬дів на но¬ві мі¬с¬ця ме¬ш¬кан¬ня. Про¬те сто¬со¬в¬но по¬спо¬ли¬тих усіх ка¬те¬го¬рій ге¬ть¬ман про¬во¬див по¬лі¬ти¬ку, спря¬мо¬ва¬ну на посту¬по¬ве при¬крі¬п¬лен¬ня їх до зе¬м¬лі мо¬ж¬но¬вла¬д¬ців. Осо¬б¬ли¬во це про¬яви¬ло¬ся на по¬ча¬т¬ку 20-х ро¬ків (с. 276-288).

За¬лу¬че¬ний фа¬к¬ти¬ч¬ний ма¬те¬рі¬ал до¬зво¬ляє кон¬с¬та¬ту¬ва¬ти: з са¬мо¬го по¬ча¬т¬ку пра¬в¬лін¬ня І.Скоропадський до¬ма¬га¬в¬ся зна¬ч¬ної не¬за¬ле¬ж¬но¬с¬ті стар¬шин у вій¬сь¬ко¬вих спра¬вах від ро¬сій¬сь¬ких воє¬вод і ге¬не¬ра¬лів. Хо¬тів, щоб ко¬за¬ків, крім їх¬ньо¬го без¬по¬се¬ре¬д¬ньо¬го обо¬в’яз¬ку — слу¬ж¬би, ні в які при¬ва¬т¬ні “услуги” ні¬хто не при¬му¬шу¬вав. Ще 1709 р. він ви¬сту¬пив за “козацьку во¬ль¬ність”. Са¬ме то¬ді во¬ло¬дар бу¬ла¬ви на¬ва¬жи¬в¬ся за¬хи¬ща¬ти сво¬їх під¬ле¬г¬лих на¬віть пе¬ред ви¬щи¬ми са¬но¬в¬ни¬ка¬ми Ро¬сії. Так, опі¬ку¬ю¬чись ро¬мен¬сь¬ки¬ми стар¬ши¬на¬ми, він при¬му¬сив кн. Д. Го¬лі¬ци¬на офі¬цій¬но ви¬ба¬чи¬ти¬ся за ути¬с¬ки над ти¬ми (1710). Ге¬ть¬ман¬сь¬ки¬ми уні¬вер¬са¬ла¬ми в ка¬те¬го¬ри¬ч¬ній фор¬мі за¬бо¬ро¬ня¬ло¬ся будь-¬ко¬му зі стар¬шин¬сь¬кої ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ції чи при¬ва¬т¬них осіб втру¬ча¬ти¬ся у вну¬т¬рі¬ш¬ні спра¬ви дер¬жа¬в¬ця на те¬ри¬то¬рії йо¬го ма¬є¬т¬ка, “чинити пе¬ре¬шко¬ди, пе¬ре¬по¬ни и тру¬д¬но¬с¬ти”. Іс¬то¬т¬ним ста¬но¬вим при¬ві¬ле¬єм стар¬шин і шля¬х¬ти¬чів, які ста¬но¬ви¬ли десь усьо¬го 1% від на¬се¬лен¬ня, бу¬ло їх¬нє по¬в¬не зві¬ль¬нен¬ня від дер¬жа¬в¬них по¬вин¬но¬с¬тей і по¬бо¬рів. Во¬ни ма¬ли ши¬ро¬кі мо¬ж¬ли¬во¬с¬ті в про¬ми¬с¬ло¬вій і тор¬го¬ве¬ль¬ній ді¬я¬ль¬но¬с¬ті. Шля¬х¬ти¬чів і стар¬шин су¬во¬ро за¬бо¬ро¬ня¬ло¬ся “порабощать” і пе¬ре¬во¬ди¬ти на ста¬тус за¬ле¬ж¬них по¬спо¬ли¬тих. Осо¬б¬ли¬во пи¬ль¬но І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий сте¬жив за до¬три¬ман¬ням за¬кон¬но¬с¬ті в по¬зе¬ме¬ль¬них спра¬вах між мо¬ж¬но¬вла¬д¬ця¬ми, хоч сам її не¬рід¬ко по¬ру¬шу¬вав у сво¬їх ін¬тересах (с. 290-297).

Ча¬с¬то ге¬ть¬ман брав у свою осо¬б¬ли¬ву “оборону” й про¬те¬к¬цію пе¬в¬них осіб, на¬віть тих з них, хто ско¬їв зло¬чин. То¬му ті ста¬ва¬ли не під¬вла¬д¬ни¬ми для су¬д¬дів. У ви¬пад¬ках, ко¬ли стар¬ши¬на від¬мо¬в¬ля¬в¬ся ви¬ко¬ну¬ва¬ти рі¬шен¬ня су¬ду, то зно¬ву втру¬ча¬в¬ся він, як лю¬ди¬на, що оу¬со¬б¬лю¬ва¬ла ви¬щу вла¬ду.

За ря¬до¬ви¬ми ко¬за¬ка¬ми, як стар¬ши¬на¬ми і шля¬х¬ти¬ча¬ми, за¬ко¬но¬дав¬чо бу¬ли за¬крі¬п¬ле¬ні пра¬ва на спад¬ко¬ве зе¬м¬ле¬во¬ло¬дін¬ня, ві¬ль¬ний про¬даж-¬ку¬пі¬в¬лю ді¬ля¬нок, де¬кла¬ра¬ти¬в¬но про¬го¬ло¬шу¬ва¬лась ста¬но¬ва не¬за¬ле¬ж¬ність (на від¬мі¬ну від по¬спо¬ли¬тих). Пра¬в¬да, їх¬ні за¬кон¬ні при¬ві¬леї, як вже за¬зна¬ча¬ло¬ся ви¬ще, мо¬ж¬но¬вла¬д¬ці постій¬но по¬ру¬шу¬ва¬ли. Не¬зва¬жа¬ю¬чи на під¬т¬вер¬джен¬ня в “статтях” 1722 р. “давнього” юри¬ди¬ч¬но¬го ста¬ту¬су ко¬за¬ц¬т¬ва, пра¬к¬ти¬ч¬не ста¬но¬ви¬ще йо¬го біль¬шо¬с¬ті ма¬ло чим рі¬з¬ни¬ло¬ся від се¬лян¬сь¬ко¬го чи мі¬щан¬сь¬ко¬го. Так, 1717 р. І.Скоропадський зо¬бо¬в’я¬зав ко¬за¬ків Мрин¬сь¬кої со¬т¬ні ви¬ко¬ну¬ва¬ти 1/3 ча¬с¬ти¬ну “послушенства” та¬м¬те¬ш¬ніх під¬да¬них. Тобто мо¬ва вже йшла ли¬ше про ме¬н¬ший об¬сяг по¬вин¬но¬с¬тей, аж ні¬як не про со¬ці¬аль¬ні при¬ві¬леї.На по¬ча¬т¬ку 20-х ро¬ків (на¬пе¬ре¬до¬дні сме¬т¬рі во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви) Пе¬т¬ро І, за¬ці¬ка¬в¬ле¬ний в ма¬к¬си¬маль¬но¬му ви¬ко¬ри¬с¬тан¬ні май¬же да¬р¬мо¬вої вій¬сь¬ко¬вої си¬ли укра¬їн¬сь¬ко¬го ко¬за¬ц¬т¬ва, до¬ру¬чив пре¬зи¬ден¬ту Ма¬ло¬ро¬сій¬сь¬кої ко¬ле¬гії С. Ве¬лья¬мі¬но¬ву де¬що по¬лі¬п¬ши¬ти йо¬го ста¬но¬ви¬ще. Крім то¬го, він ви¬ма¬гав від стар¬шин і ро¬сій¬сь¬ких по¬мі¬щи¬ків не¬од¬мін¬но по¬ві¬до¬м¬ля¬ти про “закріпачених” ни¬ми ко¬за¬ків і зві¬ль¬ня¬ти остан¬ніх. Про¬те змін на кра¬ще в цьо¬му ас¬пе¬к¬ті не ста¬ло¬ся.

Прин¬ци¬по¬во слід за¬зна¬чи¬ти, що ге¬ть¬ман¬с¬т¬во І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ста¬ло своє¬рі¬д¬ним “піком” зба¬га¬чен¬ня та мо¬гу¬т¬но¬с¬ті для укра¬їн¬сь¬ких пра¬во¬сла¬в¬них мо¬на¬с¬ти¬рів. Пі¬с¬ля ньо¬го по¬ча¬ли¬ся зна¬ч¬ні об¬ме¬жен¬ня при¬ві¬ле¬їв ду¬хо¬вен¬с¬т¬ва та се¬ку¬ля¬ри¬за¬ція зе¬мель мі¬с¬це¬вої це¬р¬к¬ви.

Но¬вим у ві¬т¬чи¬з¬ня¬ній іс¬то¬рі¬о¬гра¬фії є по¬гляд на ре¬фор¬му¬ван¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го в га¬лу¬зі на¬ці¬о¬наль¬но¬го су¬до¬чин¬с¬т¬ва. Укра¬їн¬сь¬кий пра¬в¬ник О. Кі¬с¬тя¬ків¬сь¬кий, го¬ту¬ю¬чи до ви¬дан¬ня ру¬ко¬пис ви¬да¬т¬ної юри¬ди¬ч¬ної па¬м’я¬т¬ки “Права, по ко¬то¬рым су¬ди¬т¬ся ма¬ло¬рос¬сий¬с¬кий на¬род...” (1879), спро¬бу¬вав об¬грун¬ту¬ва¬ти те¬зу, ні¬би пер¬ші на¬мі¬ри скла¬с¬ти збі¬р¬ник норм по¬ве¬дін¬ки для на¬се¬лен¬ня Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни та йо¬го пе¬ре¬клад на “великоросійську” мо¬ву слід від¬не¬с¬ти до ге¬ть¬ма¬ну¬ван¬ня Д.Апо¬с¬то¬ла та ца¬рю¬ван¬ня Пе¬т¬ра ІІ. Схо¬жу ду¬м¬ку зго¬дом під¬три¬ма¬ли й ін¬ші до¬слі¬д¬ни¬ки. Во¬на фа¬к¬ти¬ч¬но ста¬ла за¬галь¬но¬ви¬з¬на¬ною. Тіль¬ки О.Лазаревський за¬пе¬ре¬чив: пе¬ре¬клад, ко¬ли і не зво¬ду за¬ко¬нів, то прав ма¬ло¬ро¬сій¬сь¬ких по¬ча¬то за іні¬ці¬а¬ти¬ви І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го за рік до йо¬го смер¬ті. По¬ло¬жен¬ня про зна¬ч¬ну роль ос¬та¬ньо¬го в цьо¬му ас¬пе¬к¬ті й об¬грун¬то¬ва¬но на сто¬рін¬ках ди¬сер¬та¬ції. Зо¬кре¬ма до¬ве¬де¬но, що не¬об¬хід¬ність пе¬ре¬кла¬ду збі¬р¬ни¬ка нор¬ма¬ти¬в¬них ак¬тів для ши¬ро¬ко¬го за¬сто¬су¬ван¬ня се¬ред мі¬с¬це¬во¬го на¬се¬лен¬ня у во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви не ви¬кли¬ка¬ла су¬м¬ні¬вів. Він вва¬жав цю спра¬ву своєю пре¬ро¬га¬ти¬вою.