Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

Вкрай не¬га¬ти¬в¬ні на¬слід¬ки для го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва Укра¬ї¬ни ма¬ло постій¬не пе¬ре¬бу¬ван¬ня тут ве¬ли¬кої кіль¬ко¬с¬ті цар¬сь¬ких військ. Ви¬тра¬ти, по¬в’я¬за¬ні з роз¬к¬вар¬ти¬ру¬ван¬ням і утри¬ман¬ням їх, при¬ро¬д¬но, ля¬г¬ли на по¬спо¬ли¬тих і ря¬до¬вих ко¬за¬ків. Не¬рід¬ко це при¬зво¬ди¬ло до не¬по¬ро¬зу¬мінь і су¬ти¬чок між вій¬сь¬ко¬ви¬ми та жи¬те¬ля¬ми. Пер¬ма¬нен¬т¬ні звер¬тан¬ня ге¬ть¬ма¬на осла¬би¬ти тя¬гар пе¬ре¬бу¬ван¬ня військ з Ро¬сії не знайшли під¬три¬м¬ки в мо¬с¬ков¬сь¬ко¬го уря¬ду (ні¬би¬то че¬рез скла¬д¬ну за¬галь¬ну си¬ту¬а¬цію в дер¬жа¬ві). Зна¬ч¬ну про¬б¬ле¬му ста¬но¬ви¬ло й за¬без¬пе¬чен¬ня ра¬т¬них лю¬дей під¬во¬да¬ми. Їх не¬рід¬ко не по¬вер¬та¬ли, а це уск¬ла¬д¬ню¬ва¬ло ве¬ден¬ня на¬род¬но¬го го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва.

1719 р. ге¬ть¬ман, ге¬не¬раль¬ні стар¬ши¬ни та по¬л¬ко¬в¬ни¬ки рі¬шу¬че ви¬сту¬пи¬ли про¬ти за¬хо¬дів все¬вла¬д¬но¬го цар¬сь¬ко¬го фа¬во¬ри¬та О. Ме¬н¬ши¬ко¬ва, спря¬мо¬ва¬них на те, щоб усі укра¬ї¬н¬ці, вклю¬ча¬ю¬чи й со¬ці¬аль¬ну елі¬ту, по¬в¬ні¬с¬тю взя¬ли на се¬бе за¬без¬пе¬чен¬ня ро¬сій¬сь¬кої ар¬мії на те¬ри¬то¬рії ре¬гі¬о¬ну. В пер¬шу чер¬гу, зро¬зу¬мі¬ло, від¬сто¬ю¬ва¬ли¬ся по¬пе¬ре¬дні при¬ві¬леї дер¬жа¬в¬ців. Од¬нак і на¬да¬лі ма¬ло що змі¬ни¬ло¬ся: пе¬ре¬бу¬ван¬ня чу¬жих військ у Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ні су¬про¬во¬джу¬ва¬ло¬ся на¬си¬ль¬с¬т¬ва¬ми і злов¬жи¬ван¬ня¬ми ро¬сій¬сь¬ко¬го офі¬цер¬с¬т¬ва, ге¬не¬ра¬лі¬те¬ту та са¬но¬в¬ни¬ків. Роз¬мі¬ще¬ні по ха¬тах, остан¬ні, як пра¬ви¬ло, ви¬ма¬га¬ли до¬да¬т¬ко¬во від се¬лян і ря¬до¬вих ко¬за¬ків сві¬чок, одя¬гу, хар¬чів, а ко¬ням — сі¬на та ві¬в¬са, і це ще біль¬ше ро¬зо¬рю¬ва¬ло го¬с¬по¬да¬рів. Що¬пра¬в¬да, по¬чи¬на¬ю¬чи з 20-х ро¬ків си¬те¬ма утри¬ман¬ня “консистентів” тут на¬бу¬ла більш уста¬ле¬них форм (235-240).На той час Пе¬т¬ра І за¬хо¬пи¬ла ідея пе¬ре¬тво¬рен¬ня Лі¬во¬бе¬реж¬жя та Сло¬бо¬жа¬н¬щи¬ни на ре¬гі¬о¬ни ма¬со¬во¬го роз¬ве¬ден¬ня овець. Він мав осо¬би¬с¬ту роз¬мо¬ву з цьо¬го при¬во¬ду з во¬ло¬да¬рем бу¬ла¬ви, під час якої дав рі¬з¬ні вка¬зів¬ки, як це, на йо¬го роз¬суд, кра¬ще зро¬би¬ти. На ге¬ть¬ма¬на по¬кла¬да¬ла¬ся від¬по¬ві¬даль¬ність за роз¬шук лю¬дей зда¬т¬них за¬без¬пе¬чи¬ти фун¬к¬ці¬о¬ну¬ван¬ня вів¬ча¬р¬них “заводів”. Спра¬ва ця, зви¬чай¬но, бу¬ла ба¬га¬то в чо¬му ко¬ри¬с¬ною, од¬нак її ре¬а¬лі¬за¬ція пе¬ре¬дба¬ча¬ла пе¬ре¬тво¬рен¬ня укра¬їн¬сь¬ких зе¬мель на при¬да¬ток Ро¬сії по роз¬ви¬т¬ку вів¬чар¬с¬т¬ва, го¬ло¬в¬ним чи¬ном, гру¬бо¬во¬в¬но¬го. Схо¬же ма¬ли на ме¬ті й за¬хо¬ди цар¬сь¬ко¬го уря¬ду, спря¬мо¬ва¬ні на збіль¬шен¬ня ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва пря¬ди¬ва в Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ні, що здій¬с¬ню¬ва¬ли¬ся у від¬по¬ві¬д¬но¬с¬ті з ука¬зом від 27 сер¬п¬ня 1721 р. “О ра¬з¬м¬но¬же¬нии в Ма¬лой Рос¬сии до¬б¬рой пень¬ки”. І.Скоропадський для цьо¬го мав при¬зна¬чи¬ти спе¬ці¬аль¬них упо¬в¬но¬ва¬же¬них з по¬л¬ко¬вої чи го¬ро¬до¬вої стар¬ши¬ни.

До ком¬пе¬те¬н¬ції ви¬щої за ра¬н¬гом осо¬би в ре¬гі¬о¬ні вхо¬ди¬ли пи¬тан¬ня го¬с¬по¬дар¬сь¬кої ді¬я¬ль¬но¬с¬ті не ли¬ше укра¬ї¬н¬ців, а й усіх іно¬зе¬м¬ців, які тут про¬жи¬ва¬ли. На¬при¬к¬лад, ве¬ли¬ка ува¬га у цьо¬му пла¬ні при¬ді¬ля¬лась гре¬кам, ві¬р¬ме¬нам, по¬ля¬кам та ін¬шим. Окре¬мим з них на¬да¬ва¬ли¬ся зна¬ч¬ні пер¬со¬наль¬ні пі¬ль¬ги.

Як свід¬чать дже¬ре¬ла, з ме¬тою біль¬шо¬го ви¬ко¬ри¬с¬тан¬ня над¬хо¬джень до Вій¬сь¬ко¬во¬го ска¬р¬бу на по¬тре¬би на¬род¬но¬го го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва, І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий вда¬ва¬в¬ся на¬віть до пе¬в¬но¬го при¬хо¬ву¬ван¬ня від мо¬с¬ков¬сь¬ких чи¬но¬в¬ни¬ків роз¬мі¬рів при¬бу¬т¬ків. Про¬те не вар¬то й пе¬ре¬біль¬шу¬ва¬ти йо¬го за¬слу¬ги в еко¬но¬мі¬ч¬но¬му роз¬ви¬т¬ку кра¬ї¬ни. Ре¬аль¬но (на цьо¬му тре¬ба на¬го¬ло¬си¬ти) че¬рез рі¬з¬ні об’єк¬ти¬в¬ні й суб’є¬к¬ти¬в¬ні фа¬к¬то¬ри йо¬му вда¬ло¬ся здій¬с¬ни¬ти не так уже ба¬га¬то, та й то зде¬біль¬шо¬го в ін¬тересах дер¬жа¬в¬ни¬ць¬кої елі¬ти Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни.

Зна¬ч¬не мі¬с¬це в роз¬ді¬лі від¬ве¬де¬но ана¬лі¬зу од¬но¬му з най¬ва¬ж¬ли¬ві¬ших то¬го¬ча¬с¬них пи¬тань у жит¬ті на¬се¬лен¬ня Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви — ви¬щої вла¬ди і по¬зе¬ме¬ль¬них від¬но¬син. Зо¬кре¬ма до¬кла¬д¬но об¬грун¬то¬ву¬є¬ть¬ся по¬ло¬жен¬ня про те, що пе¬рі¬од ге¬ть¬ман¬с¬т¬ва І.Скоропадського став своє¬рі¬д¬ним ета¬пом у пе¬ре¬роз¬по¬ді¬лі зе¬ме¬ль¬ної вла¬с¬но¬с¬ті. Йо¬го аг¬ра¬р¬на по¬лі¬ти¬ка по¬мі¬т¬но спри¬я¬ла про¬це¬су на¬гро¬ма¬джен¬ня зе¬ме¬ль¬них ба¬гатств у фор¬мі спад¬ко¬вої вла¬с¬но¬с¬ті за ра¬ху¬нок ско¬ро¬чен¬ня ма¬є¬т¬ків, що на¬да¬ва¬ли¬ся в тим¬ча¬со¬ве дер¬жан¬ня. На¬ба¬га¬то ча¬с¬ті¬ше, ніж йо¬го по¬пе¬ре¬дни¬ки, він, не¬рід¬ко су¬п¬ро¬ти вла¬с¬но¬го ба¬жан¬ня, жа¬лу¬вав са¬но¬в¬ни¬ків з Ро¬сії та іно¬зе¬м¬ців. Фа¬к¬ти¬ч¬но за ньо¬го бу¬ло “розпорошено” ос¬но¬в¬ний зе¬ме¬ль¬ний фонд Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни, а ра¬н¬го¬ве во¬ло¬дін¬ня, в то¬му чи¬с¬лі й “гетьманського до¬сто¬їн¬с¬т¬ва”, по¬ча¬ло ак¬ти¬в¬но зни¬ка¬ти. Шля¬хом роз¬да¬чі ко¬за¬ць¬кої зе¬м¬лі І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий од¬ним з пер¬ших во¬ло¬да¬рів бу¬ла¬ви обу¬мо¬вив пе¬ре¬тво¬рен¬ня пре¬д¬ста¬в¬ни¬ків по¬рі¬в¬ня¬но ві¬ль¬но¬го вій¬сь¬ко¬во¬го ста¬ну на за¬ле¬ж¬них по¬спо¬ли¬тих (у май¬бу¬т¬ньо¬му крі¬по¬с¬них). Не¬зва¬жа¬ю¬чи на те, що він у сво¬їх уні¬вер¬са¬лах про¬дов¬жу¬вав по¬кли¬ка¬ти¬ся на зви¬чаї в ца¬ри¬ні по¬зе¬ме¬ль¬них від¬но¬син, за¬сто¬со¬ву¬вав Ли¬тов¬сь¬кий Ста¬тут, нор¬ми Ма¬г¬де¬бу¬р¬гії, “давнє при¬ро¬д¬нє пра¬во”, все оче¬ви¬д¬ні¬ше в за¬ко¬но¬дав¬чих ак¬тах ав¬то¬но¬мії ви¬яв¬ля¬в¬ся вплив ро¬сій¬сь¬ких за¬ко¬нів. Ча¬с¬ті¬ше, ніж до цьо¬го, юри¬ди¬ч¬ні ак¬ти по¬ча¬ли під¬мі¬ня¬ти пря¬мі вка¬зів¬ки чи по¬ба¬жан¬ня сю¬зе¬ре¬на та са¬но¬в¬ни¬ків з Ро¬сії, чим по¬ру¬шу¬ва¬ли¬ся, а то й руй¬ну¬ва¬ли¬ся тра¬ди¬ції по¬зе¬ме¬ль¬них сто¬сун¬ків на те¬ри¬то¬рії Лі¬во¬бе¬реж¬жя, що офор¬ми¬ли¬ся ще за ча¬сів На¬ці¬о¬наль¬ної ре¬во¬лю¬ції й Ви¬з¬во¬ль¬ної вій¬ни се¬ре¬ди¬ни XVII ст. (с. 262-266).У п’я¬то¬му роз¬ді¬лі — “Зміни в со¬ці¬аль¬них від¬но¬си¬нах” — сха¬ра¬к¬те¬ри¬зо¬ва¬на вну¬т¬рі¬ш¬ня по¬лі¬ти¬ка І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го сто¬со¬в¬но ста¬нів, з яких скла¬да¬ло¬ся су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬во Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви пер¬шої чвер¬ті XVIII ст. Зо¬кре¬ма вста¬но¬в¬ле¬но, що за йо¬го пра¬в¬лін¬ня на те¬ри¬то¬рії ре¬гі¬о¬ну “послушенство” на окре¬мих осіб або дер¬жа¬ву в ці¬ло¬му ви¬ко¬ну¬ва¬ли по¬спо¬ли¬ті фа¬к¬ти¬ч¬но всіх ка¬те¬го¬рій (в дру¬гій по¬ло¬ви¬ні XVII ст. їх бу¬ло зна¬ч¬но ме¬н¬ше). Но¬вим яви¬щем ста¬ло ма¬со¬ве за¬лу¬чен¬ня до ньо¬го ко¬за¬ків, які юри¬ди¬ч¬но вва¬жа¬ли¬ся ві¬ль¬ни¬ми лю¬дь¬ми. Об¬сяг і фор¬ми рен¬ти зде¬біль¬шо¬го не бу¬ли ста¬ли¬ми: ге¬ть¬ман ска¬со¬ву¬вав її од¬ні ви¬ди або впро¬ва¬джу¬вав но¬ві. Роз¬мі¬ри та ха¬ра¬к¬тер по¬бо¬рів ба¬га¬то в чо¬му ви¬зна¬ча¬ли мі¬с¬це¬ві при¬ро¬д¬ні умо¬ви, по¬те¬н¬цій¬ні мо¬ж¬ли¬во¬с¬ті без¬по¬се¬ре¬д¬ніх ви¬ро¬б¬ни¬ків, які по¬тра¬пи¬ли в осо¬би¬с¬ту чи по¬зе¬ме¬ль¬ну за¬ле¬ж¬ність. В остан¬ні ро¬ки жит¬тя та ді¬я¬ль¬но¬с¬ті І.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го на¬ту¬раль¬ну й від¬ро¬бі¬т¬ко¬ву рен¬ту по¬ча¬ли посту¬по¬во “витісняти” (за¬мі¬ню¬ва¬ти) гро¬шо¬ві збо¬ри, що обу¬мо¬в¬лю¬ва¬ли від¬по¬ві¬д¬ні со¬ці¬аль¬но-¬еко¬но¬мі¬ч¬ні зру¬шен¬ня в кра¬ї¬ні.