Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

На¬при¬кі¬н¬ці XVII — на по¬ча¬т¬ку XVIII ст. у тор¬гі¬в¬лі ре¬гі¬о¬ну спо¬сте¬рі¬га¬ли¬ся до¬сить своє¬рі¬д¬ні, не¬од¬но¬з¬на¬ч¬ні яви¬ща. Од¬ні з них пе¬ре¬ко¬н¬ли¬во свід¬чи¬ли про її не¬ухи¬ль¬ний роз¬ви¬ток, не¬зва¬жа¬ю¬чи на пе¬в¬ні тру¬д¬но¬щі в на¬род¬но¬му го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ві (зруй¬но¬ва¬ні на¬се¬ле¬ні пун¬к¬ти під час вій¬сь¬ко¬вих по¬хо¬дів, за¬ги¬бель лю¬дей, пе¬рі¬о¬ди¬ч¬ні не¬вро¬жаї то¬що), ін¬ші — про згор¬тан¬ня де¬яких її на¬пря¬мів. До¬ка¬зом пер¬шо¬му бу¬ли, на¬при¬к¬лад, ак¬ти¬ві¬за¬ція ді¬я¬ль¬но¬с¬ті й роз¬ши¬рен¬ня ко¬ла осіб, “бавячихся ку¬пе¬че¬с¬ким про¬мы¬с¬лом”, і тих, хто мав ста¬лий “торг”, а та¬кож збіль¬шен¬ня кіль¬ко¬с¬ті тор¬го¬ве¬ль¬них осе¬ред¬ків. Як¬що в 1665 р. остан¬ніх на¬лі¬чу¬ва¬ло¬ся тро¬хи біль¬ше 40, то в пе¬рі¬од, що до¬слі¬джу¬є¬ть¬ся їх фун¬к¬ці¬о¬ну¬ва¬ло вже по¬над 100. За об¬ся¬га¬ми тор¬го¬ве¬ль¬них опе¬ра¬цій осо¬б¬ли¬во ви¬ді¬ля¬ли¬ся се¬ред та¬ких цен¬т¬рів Ки¬їв, Ні¬жин, Ста¬ро¬дуб, Че¬р¬ні¬гів, Пе¬ре¬яс¬лав, По¬чеп, Кро¬ле¬вець, При¬лу¬ки. В Ста¬ро¬дуб¬сь¬ко¬му по¬л¬ку, який про¬тя¬гом кіль¬кох ро¬ків очо¬лю¬вав І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий, до¬мі¬ну¬ва¬ла ку¬п¬ля-¬про¬даж пря¬ди¬ва, ху¬до¬би, шкі¬ри, ме¬ду і т.д. З ба¬га¬тьох міст Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни то¬вар ве¬з¬ли до Мо¬с¬к¬ви. Су¬ма від йо¬го ре¬а¬лі¬за¬ції там ста¬но¬ви¬ла 20 і біль¬ше тис. крб. По¬гли¬б¬лю¬ва¬в¬ся зв’я¬зок тор¬го¬ве¬ль¬но¬го ка¬пі¬та¬лу з ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬вом.

У да¬ле¬ко¬ся¬ж¬ні пла¬ни Пе¬т¬ра І вхо¬ди¬ло за¬про¬ва¬джен¬ня в усій Ро¬сій¬сь¬кій дер¬жа¬ві мо¬но¬по¬ль¬но¬го пра¬ва на про¬даж спи¬р¬т¬но¬го і тю¬тю¬ну. Зна¬чен¬ня та¬кої тор¬гі¬в¬лі (тіль¬ки для на¬ці¬о¬наль¬них по¬треб) до¬б¬ре ро¬зу¬мів і уряд І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го. Ге¬ть¬ман осо¬би¬с¬то ви¬дав де¬ся¬т¬ки уні¬вер¬са¬лів при¬ва¬т¬ним осо¬бам і пра¬во¬сла¬в¬ним мо¬на¬с¬ти¬рям з при¬ві¬ле¬я¬ми на ви¬го¬то¬в¬лен¬ня та ре¬а¬лі¬за¬цію спи¬р¬т¬них на¬по¬їв в окре¬мих ра¬йо¬нах. А де¬які мо¬ж¬но¬вла¬д¬ці са¬мі при¬вла¬с¬ню¬ва¬ли їх со¬бі (по¬л¬ко¬в¬ни¬ки га¬дя¬ць¬кий М. Ми¬ло¬ра¬до¬вич, по¬л¬тав¬сь¬кий І. Че¬р¬няк, че¬р¬ні¬гів¬сь¬кий П. По¬лу¬бо¬ток та ін¬ші).

Із втя¬г¬нен¬ням мі¬с¬це¬вої тор¬гі¬в¬лі у все¬ро¬сій¬сь¬кий ри¬нок не¬аби¬як зріс по¬да¬т¬ко¬вий тиск на неї ми¬т¬них чи¬но¬в¬ни¬ків з Ро¬сії. Ще за ге¬ть¬ма¬ну¬ван¬ня І. Ма¬зе¬пи мі¬с¬це¬ві ку¬п¬ці спла¬чу¬ва¬ли чі¬т¬ко вста¬но¬в¬ле¬ні по¬да¬т¬ки за ві¬ль¬ну тор¬гі¬в¬лю як на те¬ри¬то¬рії Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви, так і за її ме¬жа¬ми — так зва¬ні еве¬к¬ту й ін¬ду¬к¬ту. Во¬ни в ос¬но¬в¬но¬му ста¬но¬ви¬ли 2% від вар¬то¬с¬ті то¬ва¬ру. В Ре¬чі По¬спо¬ли¬тій зби¬ра¬ли¬ся та¬кож гро¬ші за тра¬н¬зит. Від¬ра¬зу пі¬с¬ля по¬дій, по¬в’я¬за¬них з пе¬ре¬хо¬дом Ма¬зе¬пи на бік шве¬дів, об¬ста¬ви¬ни в цій сфе¬рі ра¬ди¬каль¬но змі¬ни¬ли¬ся, при¬чо¬му на гір¬ше для укра¬ї¬н¬ців. Без¬по¬се¬ре¬д¬ньо ін¬ду¬к¬ту з лі¬во¬бе¬ре¬ж¬них по¬л¬ків цар від¬дав на від¬куп чу¬жій ін¬тересам Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни лю¬ди¬ні — ві¬до¬мо¬му на той час “фінансистові” С. Ра¬гу¬зин¬сь¬ко¬му. Він осо¬би¬с¬то ке¬ру¬вав зби¬ран¬ням ко¬ш¬тів за ви¬віз то¬ва¬рів за кор¬дон, кла¬ду¬чи чи¬ма¬лі су¬ми у вла¬с¬ну ки¬ше¬ню. Пе¬в¬ну ж ча¬с¬ти¬ну зі¬бра¬них по¬да¬т¬ків Ра¬гу¬зин¬сь¬ко¬го зо¬бо¬в’я¬зу¬ва¬ли що¬рі¬ч¬но спла¬чу¬ва¬ти в ска¬р¬б¬ни¬цю дер¬жа¬ви. Офі¬цій¬но він вва¬жа¬в¬ся під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ним ге¬ть¬ма¬на¬ту, а за¬ко¬но¬дав¬чо йо¬го ста¬тус ви¬зна¬чи¬ли цар¬сь¬кий указ та від¬по¬ві¬д¬ний уні¬вер¬сал І.Скоропадського.

Стан зо¬в¬ні¬ш¬ньої тор¬гі¬в¬лі ці¬ка¬вив во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви не ли¬ше як дер¬жа¬в¬но¬го ді¬я¬ча, а й як лю¬ди¬ну, що без¬по¬се¬ре¬д¬ньо нею за¬йма¬ла¬ся. Так, че¬рез сво¬го еко¬но¬ма — упра¬ви¬те¬ля він ор¬га¬ні¬зу¬вав по всьо¬му Ста¬ро¬дуб¬сь¬ко¬му по¬л¬ку ску¬по¬ву¬ван¬ня пря¬ди¬ва, яке по¬тім ви¬во¬зи¬ли за кор¬дон.На¬яв¬ний фа¬к¬ти¬ч¬ний ма¬те¬рі¬ал пе¬ре¬ко¬н¬ли¬во свід¬чить про те, що від по¬ча¬т¬ку і до кі¬н¬ця сво¬го пра¬в¬лін¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий осо¬би¬с¬то та че¬рез ви¬со¬ких ро¬сій¬сь¬ких са¬но¬в¬ни¬ків на¬ма¬га¬в¬ся від¬сто¬я¬ти ін¬тереси укра¬їн¬сь¬ких ку¬п¬ців на всіх гео¬гра¬фі¬ч¬них на¬пря¬м¬ках їх¬ньої ді¬я¬ль¬но¬с¬ті: в По¬ль¬щі, Ба¬л¬ти¬ці, Ва¬ла¬хії, Мо¬л¬до¬ві, Кри¬му, Сло¬бо¬жа¬н¬щи¬ні і т.д. Осо¬б¬ли¬во на¬по¬ле¬г¬ли¬во він пра¬г¬нув по¬лі¬п¬ши¬ти умо¬ви для них на те¬ри¬то¬рії Ре¬чі По¬спо¬ли¬тої, де во¬ни чи не най¬біль¬ше по¬тер¬па¬ли від постій¬них злов¬жи¬вань і ре¬п¬ре¬си¬в¬них за¬хо¬дів. На¬віть Д. Апо¬с¬тол, який де¬що суб’є¬к¬ти¬в¬но ста¬ви¬в¬ся до сво¬го по¬пе¬ре¬дни¬ка, був зму¬ше¬ний ви¬зна¬чи¬ти 1729 р., що той не¬од¬но¬ра¬зо¬во звер¬та¬в¬ся з цьо¬го при¬во¬ду в Ко¬ле¬гію іно¬зе¬м¬них справ і очі¬ку¬вав зві¬д¬ти від¬по¬ві¬д¬но¬го рі¬шен¬ня, а від ца¬ря — ука¬зу (с. 198-220).

За¬га¬лом укра¬їн¬сь¬ка еко¬но¬мі¬ка, зо¬кре¬ма її тор¬го¬ве¬ль¬на сфе¬ра, з по¬ча¬т¬ку XVIII ст. і при¬бли¬з¬но до 1714 р. ма¬ла більш-¬менш спри¬я¬т¬ли¬ві умо¬ви. Од¬нак по¬то¬му, вна¬с¬лі¬док за¬про¬ва¬ж¬ден¬ня ца¬ра¬том мо¬но¬по¬лії на про¬даж по¬над де¬ся¬ти то¬ва¬рів, об¬ме¬жен¬ня для ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви зо¬в¬ні¬ш¬ньої тор¬гі¬в¬лі, су¬ці¬ль¬не по¬ру¬шен¬ня прав і ви¬год мі¬с¬це¬во¬го ку¬пе¬ц¬т¬ва, пе¬рі¬о¬ди¬ч¬ні по¬гра¬бу¬ван¬ня йо¬го мо¬с¬ков¬сь¬ки¬ми та поль¬сь¬ки¬ми чи¬но¬в¬ни¬ка¬ми, ві¬ль¬но¬му еко¬но¬мі¬ч¬но¬му іс¬ну¬ван¬ню Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни бу¬ло по¬кла¬де¬но край. Постій¬ні ж на¬ма¬ган¬ня І.Скоропадського по¬лі¬п¬ши¬ти стан справ у цій сфе¬рі як¬що й да¬ва¬ли по¬зи¬ти¬в¬ні на¬слід¬ки, то ли¬ше на ко¬ро¬т¬кий час. До то¬го ж не¬рід¬ко во¬ни ма¬ли ло¬каль¬ний ха¬ра¬к¬тер.