Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

Ці ак¬ти на по¬ча¬т¬ку пра¬в¬лін¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ще раз яс¬к¬ра¬во за¬свід¬чи¬ли не¬тер¬пи¬ме ста¬в¬лен¬ня ца¬ря і йо¬го ото¬чен¬ня до са¬мо¬бу¬т¬но¬с¬ті укра¬ї¬н¬ців, зо¬кре¬ма їх¬ніх своє¬рі¬д¬них зброй¬них сил. Од¬но¬ча¬с¬но ці по¬дії в сві¬до¬мо¬с¬ті во¬ле¬лю¬б¬них пре¬д¬ста¬в¬ни¬ків ко¬рін¬но¬го ет¬но¬су не мо¬г¬ли не ви¬кли¬ка¬ти не¬га¬ти¬в¬ні асо¬ці¬а¬ції сто¬со¬в¬но і ге¬ть¬ман¬сь¬кої ді¬я¬ль¬но¬с¬ті.

Ана¬ліз дже¬рел то¬го ча¬су до¬зво¬ляє з пе¬в¬ні¬с¬тю твер¬ди¬ти: ни¬зо¬ви¬ки ціл¬ком ус¬ві¬до¬м¬лю¬ва¬ли, що по¬лі¬ти¬ка Пе¬т¬ра І зво¬дить на¬ні¬вець “вольності” укра¬ї¬н¬ців і не без уча¬с¬ті во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви. Про¬ти¬сто¬я¬ти цьо¬му, на їх ду¬м¬ку, мо¬г¬ла тіль¬ки Січ, опи¬ра¬ю¬чись на по¬лі¬ти¬ку по¬пе¬ре¬дніх ге¬ть¬ма¬нів, зо¬кре¬ма Б. Хме¬ль¬ни¬ць¬ко¬го та І. Ма¬зе¬пи, зо¬рі¬є¬н¬то¬ва¬ну на спіл¬ку з ко¬ро¬лем швед¬сь¬ким і пан¬с¬т¬вом крим¬сь¬ким. Ко¬за¬ки до¬б¬ре ро¬зу¬мі¬ли “неприродність” сво¬го ста¬но¬ви¬ща в Ро¬сій¬сь¬кій дер¬жа¬ві, за¬пе¬ре¬чу¬ва¬ли до¬ці¬ль¬ність під¬по¬ряд¬ку¬ван¬ня Укра¬ї¬ни уря¬ду в Мо¬с¬к¬ві. Зре¬ш¬тою “низове то¬ва¬ри¬с¬т¬во” 1711 р. роз¬мі¬с¬ти¬ло¬ся в уро¬чи¬щі Оле¬ш¬ки бі¬ля Кар¬да¬шин¬сь¬ко¬го ли¬ма¬ну, на пів¬день від впа¬дін¬ня Ін¬гу¬лу в Дні¬п¬ро (на те¬ри¬то¬рії су¬ча¬с¬но¬го м. Цю¬ру¬пин¬сь¬ка Херсон¬сь¬кої об¬ла¬с¬ті). Роз¬по¬ча¬ло¬ся їх ба¬га¬то¬рі¬ч¬не про¬ти¬сто¬ян¬ня в со¬ю¬зі з ту¬ре¬ць¬ки¬ми та крим¬сь¬ки¬ми мо¬ж¬но¬вла¬д¬ця¬ми ге¬ть¬ман¬сь¬кій і цар¬сь¬кій вла¬ді, що час від ча¬су су¬про¬во¬джу¬ва¬ло¬ся кри¬ва¬ви¬ми на¬па¬да¬ми на укра¬їн¬сь¬кі зе¬м¬лі. Це, пра¬в¬да, не ви¬клю¬ча¬ло пе¬рі¬о¬ди¬ч¬них по¬шу¬ків за¬по¬ро¬ж¬ців ми¬р¬но¬го шля¬ху для від¬но¬в¬лен¬ня фун¬к¬ці¬о¬ну¬ван¬ня Ста¬рої Сі¬чі.

В іс¬то¬рії вза¬є¬мин ге¬ть¬ма¬на — ца¬ря — ни¬зо¬ви¬ків по¬мі¬т¬ну роль ві¬ді¬гра¬ли П. Ор¬лик і ко¬шо¬вий ота¬ман К. Гор¬ді¬є¬н¬ко. На¬при¬к¬лад, пер¬ший від¬сто¬ю¬вав ко¬за¬ць¬кі ін¬тереси пе¬ред мо¬нар¬ха¬ми Шве¬ції, Ту¬ре¬ч¬чи¬ни, Ні¬ме¬ч¬чи¬ни, Ре¬чі По¬спо¬ли¬тої. Єди¬ною йо¬го ви¬мо¬гою бу¬ло ли¬ше те, щоб за¬по¬ро¬ж¬ці ні¬ко¬ли не ко¬ри¬ли¬ся і не при¬ста¬ва¬ли на про¬по¬зи¬ції не¬стер¬п¬но¬го йо¬му ро¬сій¬сь¬ко¬го уря¬ду (с. 175-182).На по¬ча¬т¬ку 20-х ро¬ків сто¬сун¬ки сі¬чо¬ви¬ків з хан¬сь¬кою вла¬дою вкрай за¬го¬с¬т¬ри¬ли¬ся. Зва¬жа¬ю¬чи на це, Іб¬ра¬гім-¬па¬ша під час ро¬сій¬сь¬ко-¬ту¬ре¬ць¬ких пе¬ре¬го¬во¬рів 1722 р. по¬ру¬шив пи¬тан¬ня про мо¬ж¬ли¬вість по¬ве¬р¬нен¬ня ко¬за¬ків у ме¬жі Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни. Од¬нак то¬ді во¬но так і за¬ли¬ши¬ло¬ся не¬ви¬рі¬ше¬ним.

Осо¬б¬ли¬ву ува¬гу в роз¬ді¬лі при¬ді¬ле¬но вій¬сь¬ко¬вій ді¬я¬ль¬но¬с¬ті ге¬ть¬ма¬на. Ко¬ли про вій¬сь¬ко¬вий та¬лант І. Ма¬зе¬пи су¬ча¬с¬ни¬ки, а за ни¬ми й іс¬то¬ри¬ки ви¬сло¬в¬лю¬ва¬ли¬ся по-¬рі¬з¬но¬му: від ви¬знан¬ня за ним ге¬ні¬аль¬но¬с¬ті в цьо¬му ас¬пе¬к¬ті ді¬я¬ль¬но¬с¬ті до по¬в¬но¬го за¬пе¬ре¬чен¬ня фа¬ху[25], то про І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ні в дже¬ре¬лах, ні в іс¬то¬рі¬о¬гра¬фії не іс¬нує більш-¬менш по¬в¬них і ви¬ва¬же¬них ха¬ра¬к¬те¬ри¬с¬тик. Най¬ча¬с¬ті¬ше мо¬ж¬на знайти ли¬ше не¬ви¬ра¬з¬ні згад¬ки про йо¬го участь у то¬му чи ін¬шо¬му по¬хо¬ді про¬ти во¬ро¬га. Од¬нак, бу¬ду¬чи по¬ряд з І. Ма¬зе¬пою на ві¬с¬т¬рі по¬лі¬тич¬но¬го жит¬тя кра¬ї¬ни, бе¬ру¬чи без¬по¬се¬ре¬д¬ню участь у во¬єн¬них кам¬па¬ні¬ях кі¬н¬ця XVII — по¬ча¬т¬ку XVIIІ ст. су¬п¬ро¬ти во¬я¬ків Крим¬сь¬ко¬го хан¬с¬т¬ва, Ту¬ре¬ч¬чи¬ни, Ре¬чі По¬спо¬ли¬тої, Шве¬ції й т.д. він, без¬пе¬ре¬ч¬но, знав про кра¬щих не тіль¬ки укра¬їн¬сь¬ких і ро¬сій¬сь¬ких по¬л¬ко¬во¬д¬ців то¬го ча¬су, а й іно¬зе¬м¬них. До¬ве¬де¬но, що І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий був до¬б¬ре обі¬з¬на¬ний з су¬ча¬с¬ни¬ми йо¬му ме¬то¬да¬ми ве¬ден¬ня бою. Дже¬ре¬ла за¬фі¬к¬су¬ва¬ли і не¬аби¬я¬ку ви¬на¬хі¬д¬ли¬вість остан¬ньо¬го у за¬сто¬су¬ван¬ні вій¬сь¬ко¬вих за¬хо¬дів. Так, 1708 р. ар¬мія Ка¬р¬ла XII ши¬ро¬ким фро¬н¬том не¬спо¬ді¬ва¬но на¬бли¬зи¬ла¬ся до кор¬до¬нів Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни. В хо¬ді її на¬сту¬пу на Ста¬ро¬дуб¬сь¬кий полк, який то¬ді очо¬лю¬вав І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий і мав ва¬ж¬ли¬ве стра¬те¬гі¬ч¬не зна¬чен¬ня, ста¬в¬ся ці¬ка¬вий ви¬па¬док. Мі¬с¬це¬вий се¬ля¬нин, спе¬ці¬аль¬но пі¬ді¬сла¬ний до во¬ро¬жо¬го та¬бо¬ру по¬л¬ко¬в¬ни¬ком, по¬обі¬цяв про¬ве¬с¬ти швед¬сь¬кий за¬гін на чо¬лі з Ла¬ге¬р¬к¬ро¬ном до Ста¬ро¬ду¬ба най¬ко¬ро¬т¬шим шля¬хом, а за¬вів зо¬всім не ту¬ди. За¬вдя¬ки чо¬му до мі¬с¬та всти¬г¬ли пі¬дійти ро¬сій¬сь¬кі вій¬сь¬ка й вда¬ло від¬би¬ти на¬пад во¬ро¬га. Схо¬жий вчи¬нок, до¬б¬ре ві¬до¬мий з іс¬то¬рії, здій¬с¬нив ге¬рой на¬ці¬о¬наль¬но-¬ви¬з¬во¬ль¬ної бо¬ро¬ть¬би ро¬сій¬сь¬ко¬го на¬ро¬ду про¬ти поль¬сь¬кої та швед¬сь¬кої ін¬тер¬ве¬н¬ції по¬ча¬т¬ку XVII ст. се¬ля¬нин І. Су¬са¬нін (с. 183-190).

Бу¬ду¬чи ге¬ть¬ма¬ном, І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий ча¬с¬то об¬го¬во¬рю¬вав пи¬тан¬ня вій¬сь¬ко¬вої та¬к¬ти¬ки і стра¬те¬гії зі сво¬ї¬ми ге¬не¬раль¬ни¬ми стра¬ши¬на¬ми та по¬л¬ко¬в¬ни¬ка¬ми, уча¬с¬ни¬ка¬ми Пі¬в¬ні¬ч¬ної вій¬ни 1700—1721 рр. ге¬не¬рал-¬фе¬ль¬д¬мар¬ша¬лом Б.Шереметєвим, од¬ним з най¬бли¬ж¬чих до Пе¬т¬ра І, ке¬рі¬в¬ни¬ком По¬соль¬сь¬ко¬го при¬ка¬зу, дер¬жа¬в¬ним ка¬н¬ц¬ле¬ром Г. Го¬лов¬кі¬ним, а та¬кож ге¬не¬рал-¬ма¬йо¬ром Г. Во¬л¬кон¬сь¬ким, мо¬с¬ков¬сь¬ким ко¬мен¬дан¬том, по¬л¬ко¬в¬ни¬ком М. Га¬га¬рі¬ним. Вна¬с¬лі¬док спі¬ль¬них на¬па¬дів во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви та дра¬гун¬сь¬ких за¬го¬нів ге¬не¬ра¬ла Рен¬не на¬пе¬ре¬до¬дні би¬т¬ви під По¬л¬та¬вою окре¬мі швед¬сь¬кі ча¬с¬ти¬ни зму¬ше¬ні бу¬ли від¬сту¬пи¬ти з сво¬го та¬бо¬ру під с. Жу¬ки.

Про¬те слід кон¬с¬та¬ту¬ва¬ти: пі¬с¬ля по¬дій 1708—1709 рр., че¬рез не¬до¬ві¬ру сю¬зе¬ре¬на укра¬їн¬сь¬ким ко¬за¬кам, вій¬сь¬ко¬ва ді¬я¬ль¬ність І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го стає менш ви¬ра¬з¬ною, епі¬зо¬ди¬ч¬ною. Пра¬в¬да, ге¬ть¬ман і на¬да¬лі “насмілюється” ра¬ди¬ти ца¬ре¬ві та йо¬го де¬яким мі¬ні¬с¬т¬рам, як кра¬ще бу¬ло б чи¬ни¬ти з су¬п¬ро¬ти¬в¬ни¬ком у ме¬жах Укра¬ї¬ни, а ті, тра¬п¬ля¬ло¬ся, при¬йма¬ли та¬кі про¬по¬зи¬ції “за бла¬го”. Він знав про всі вій¬сь¬ко¬ві дії, що ма¬ли хоч якесь від¬но¬шен¬ня до Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни, і ко¬ли до¬зво¬ля¬ли об¬ста¬ви¬ни, в си¬лу сво¬їх мо¬ж¬ли¬во¬с¬тей ке¬рі¬в¬ни¬ка дер¬жа¬ви, ко¬ри¬гу¬вав на ко¬ристь укра¬ї¬н¬ців (191-195).Че¬т¬вер¬тий роз¬діл — “Гетьманські за¬хо¬ди в га¬лу¬зі еко¬но¬мі¬ки” — мі¬с¬тить де¬таль¬ний ана¬ліз вну¬т¬рі¬ш¬ньої по¬лі¬ти¬ки вищої вла¬ди сто¬со¬в¬но на¬род¬но¬го го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва на Лі¬во¬бе¬реж¬жі. В пер¬шу чер¬гу роз¬г¬ля¬ну¬ті про¬б¬ле¬ми, які іс¬ну¬ва¬ли в пер¬шій чвер¬ті XVIII ст. у тор¬гі¬в¬лі. Ві¬до¬мо, що ку¬пі¬в¬ля і про¬даж пре¬д¬ме¬тів ши¬ро¬ко¬го вжи¬т¬ку та ко¬ри¬с¬ту¬ван¬ня ві¬ді¬гра¬ва¬ли чи не най¬ва¬ж¬ли¬ві¬шу роль у по¬по¬в¬нен¬ні дер¬жа¬в¬но¬го бю¬джету Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни, за¬без¬пе¬чу¬ва¬ли зна¬ч¬ні постій¬ні над¬хо¬джен¬ня з неї до мо¬с¬ков¬сь¬кої ка¬з¬ни. Ве¬ли¬кі ко¬ш¬ти з при¬бу¬т¬ків від тор¬гі¬в¬лі йшли на утри¬ман¬ня вла¬с¬них ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ції та вій¬сь¬ка, ви¬тра¬ча¬ли¬ся на го¬с¬по¬дар¬сь¬кі по¬тре¬би міст, роз¬к¬ва¬т¬ри¬ро¬ва¬ні на те¬ри¬то¬рії ре¬гі¬о¬ну ро¬сій¬сь¬кі ар¬мії, са¬но¬в¬ни¬ків то¬що. Посту¬по¬во но¬мі¬наль¬ні гро¬ші на¬бу¬ва¬ли пер¬шо¬че¬р¬го¬во¬го зна¬чен¬ня при всі¬ля¬ких роз¬ра¬хун¬ках, ви¬ті¬с¬ня¬ю¬чи рі¬з¬но¬го ро¬ду “натуральні да¬чі” й по¬бо¬ри. По¬тре¬би в них не¬впин¬но зро¬с¬та¬ли, осо¬би¬во під час до¬в¬го¬три¬ва¬лих війн. Оскіль¬ки де¬які гро¬шо¬ві оди¬ни¬ці бу¬ли в постій¬но¬му обі¬гу ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви, ко¬рін¬ні жи¬те¬лі не¬рід¬ко на¬зи¬ва¬ли їх “українськими” або “черкаської лі¬ч¬би”.