Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.
На про¬ти¬ва¬гу ба¬га¬тьом уче¬ним і пи¬сь¬мен¬ни¬кам, па¬т¬рі¬о¬ти¬ч¬но на¬ст¬ро¬є¬ний ано¬ні¬м¬ний ав¬тор “Исторіи Ру¬сов или Ма¬лой Ро¬сіи” (кі¬нець XVIII — по¬ча¬ток ХІХ ст.) вва¬жав, що І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий в окре¬мих ви¬пад¬ках міг рі¬шу¬че про¬те¬с¬ту¬ва¬ти про¬ти рі¬шень Пе¬т¬ра І що¬до Укра¬ї¬ни, як “вольной стра¬ны, бы¬в¬шею толь¬ко в про¬те¬к¬ціи Рос¬сій¬с¬кой, и име¬в¬шей свои пра¬ва и до¬го¬во¬ры с ца¬ря¬ми”[5].Іс¬то¬рик і ар¬хе¬о¬г¬раф Д. Бан¬тиш-¬Ка¬мен¬сь¬кий (1788—1850) у сво¬їй “Истории Ма¬лой Рос¬сии”, пер¬ше ви¬дан¬ня якої по¬ба¬чи¬ло світ у 1822 р. у Мо¬с¬к¬ві, а остан¬нє (здій¬с¬не¬не за на¬шої іні¬ці¬а¬ти¬ви) в Ки¬є¬ві 1993 р., по¬дав І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го як ві¬р¬но¬під¬да¬но¬го ца¬ре¬ві. На ду¬м¬ку вче¬но¬го, Пе¬т¬ро І вже на час об¬ран¬ня йо¬го во¬ло¬да¬рем бу¬ла¬ви хо¬тів, ко¬ли б на те скла¬ли¬ся від¬по¬ві¬д¬ні об¬ста¬ви¬ни, зни¬щи¬ти ін¬сти¬тут ге¬ть¬ман¬с¬т¬ва та лі¬к¬ві¬ду¬ва¬ти ав¬то¬но¬мію лі¬во¬бе¬ре¬ж¬но¬го ре¬гі¬о¬ну Укра¬ї¬ни. Він де¬що пе¬ре¬біль¬шу¬вав, ко¬ли пи¬сав, що вла¬с¬не постій¬ні зра¬ди й злов¬жи¬ван¬ня ко¬за¬ць¬кої вер¬хів¬ки ство¬ри¬ли грунт для “падіння” да¬в¬ніх на¬род¬них прав, а ге¬ть¬ман “слабым, без¬пе¬ч¬ным нра¬вом не толь¬ко уско¬рил свою ко¬н¬чи¬ну, но и ли¬шил вве¬рен¬ных по¬пе¬че¬нию его со¬г¬ра¬ж¬дан дра¬го¬цен¬ней¬ша¬го для них до¬сто¬я¬ния”. Ра¬зом з тим Д.Бантиш-Каменський за¬зна¬чив й та¬ке: ба¬га¬то в чо¬му за¬вдя¬чу¬ю¬чи ор¬га¬ні¬за¬цій¬ній ді¬я¬ль¬но¬с¬ті І.Скоропадського, в кі¬н¬ці 1708—1709 рр. по¬мі¬т¬но по¬си¬ли¬в¬ся опір укра¬ї¬н¬ців іно¬зе¬м¬ним на¬па¬д¬ни¬кам[6].
Гли¬бо¬ко вивча¬ю¬чи іс¬то¬рію за¬по¬ро¬зь¬ких ко¬за¬ків, зна¬ч¬ну ува¬гу І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬му як дер¬жа¬в¬но¬му та вій¬сь¬ко¬во¬му ді¬я¬че¬ві при¬ді¬лив Д. Яво¬р¬ни¬ць¬кий (1855—1940). Без¬по¬се¬ре¬д¬ньо в 3-му то¬мі “Історії за¬по¬ро¬зь¬ких ко¬за¬ків” (пра¬ця ви¬три¬ма¬ла кіль¬ка ви¬дань) він де¬таль¬но сха¬ра¬к¬те¬ри¬зу¬вав за¬хо¬ди ге¬ть¬ма¬на спря¬мо¬ва¬ні на по¬лі¬п¬шен¬ня вза¬є¬мин з ни¬зо¬ви¬ка¬ми, а та¬кож пер¬ма¬нен¬т¬не за¬го¬с¬т¬рен¬ня сто¬сун¬ків з ни¬ми че¬рез ан¬ти¬ук¬ра¬їн¬сь¬ку по¬лі¬ти¬ку ца¬ра¬ту.
Д. Ба¬га¬лій (1857—1932) в од¬ній з праць на¬звав ге¬ть¬ма¬ну¬ван¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го “слабим”[7], а в ін¬шій — ви¬ді¬лив йо¬го се¬ред де¬яких ви¬да¬т¬них ді¬я¬чів “малоросійського упра¬в¬лін¬ня”: Мар¬ко¬ви¬ча, Ро¬зу¬мов¬сь¬ко¬го, Ру¬мя¬н¬це¬ва-¬За¬ду¬най¬сь¬ко¬го та де¬яких ін¬ших[8].
Ав¬то¬ри¬те¬т¬на до¬слі¬д¬ни¬ця іс¬то¬рії укра¬їн¬сь¬ко¬го на¬ро¬ду О. Єфи¬мен¬ко (1848—1918) до¬во¬ди¬ла, що ге¬ть¬ман був зо¬всім “непридатним” для са¬мо¬стій¬ної й від¬по¬ві¬даль¬ної ді¬я¬ль¬но¬с¬ті, а то¬му кра¬ї¬ною пра¬ви¬ла йо¬го дру¬жи¬на На¬стя. Пра¬в¬да, од¬но¬ча¬с¬но во¬на твер¬ди¬ла й та¬ке: Ма¬зе¬па, Ско¬ро¬пад¬сь¬кий, Апо¬с¬тол бу¬ли пра¬ви¬те¬ля¬ми, які зна¬ли ста¬но¬ви¬ще своєї ба¬ть¬кі¬в¬щи¬ни, ці¬ну¬ва¬ли її ін¬тереси і за¬хи¬ща¬ли їх в мі¬ру вла¬с¬них сил і ро¬зу¬мін¬ня[9]. В пра¬ці “Історія Укра¬ї¬ни та її на¬ро¬ду” вче¬на де¬що ка¬те¬го¬ри¬ч¬но за¬зна¬чи¬ла, що “слабодухий” І.Скоропадський ні¬як не міг про¬ти¬ді¬я¬ти вла¬д¬но¬му ца¬ре¬ві Пе¬т¬ру[10].
Со¬ці¬аль¬ну по¬лі¬ти¬ку ге¬ть¬ма¬на що¬до по¬спо¬ли¬тих в за¬галь¬них ри¬сах ви¬сві¬т¬лив В.Барвінський (1855—1940) у мо¬но¬гра¬фії, при¬свя¬че¬ної ста¬но¬ви¬щу се¬лян¬с¬т¬ва Лі¬во¬бе¬ре¬ж¬ної Укра¬ї¬ни XVII—XVIII ст. Пе¬рі¬од пра¬в¬лін¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го він пе¬ре¬ко¬н¬ли¬во ви¬зна¬чив як ви¬рі¬шаль¬ний в про¬це¬сі фор¬му¬ван¬ня ве¬ли¬кої зе¬ме¬ль¬ної вла¬с¬но¬с¬ті[11].
1911 р. на сто¬рін¬ках ча¬со¬пи¬су “Исторический Ве¬с¬т¬ник” (№8) стат¬тю про дру¬жи¬ну ге¬ть¬ма¬на Ана¬с¬та¬сію Мар¬кі¬в¬ну, уро¬дже¬ну Мар¬ко¬вич, опу¬б¬лі¬ку¬ва¬ла М. Ма¬ри¬на. До¬слі¬д¬ни¬ця бу¬ла пе¬ре¬ко¬на¬на, що пра¬ви¬ла за¬мість І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го йо¬го дру¬жи¬на, а пе¬ре¬тво¬рен¬ня Пе¬т¬ра І то¬ді в Укра¬ї¬ні ма¬ли на ме¬ті, на¬сам¬пе¬ред, під¬по¬ряд¬ку¬ван¬ня мі¬с¬це¬во¬го упра¬в¬лін¬ня вер¬хо¬в¬ній вла¬ді Ро¬сії та “придушення” са¬мо¬бу¬т¬но¬с¬ті ко¬рін¬но¬го на¬се¬лен¬ня[12].
За¬га¬лом не¬га¬ти¬в¬на оцін¬ка дер¬жа¬в¬ни¬ць¬кої ді¬я¬ль¬но¬с¬ті во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви мі¬с¬ти¬ть¬ся на сто¬рін¬ках праць М. Гру¬шев¬сь¬ко¬го (1866—1934)[13]. Схо¬же пи¬сав І. Джи¬джо¬ра, гли¬бо¬ко вивча¬ю¬чи еко¬но¬мі¬ч¬ну по¬лі¬ти¬ку ро¬сій¬сь¬ко¬го уря¬ду су¬п¬ро¬ти Лі¬во¬бе¬ре¬ж¬ної Укра¬ї¬ни в 1710—1730 рр.[14]
Т. Ко¬с¬т¬ру¬ба, на¬в¬па¬ки, вва¬жав, що пра¬в¬лін¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го в ці¬ло¬му ма¬ло ве¬ли¬ке зна¬чен¬ня для кра¬ї¬ни, бо той пра¬г¬нув зу¬пи¬ни¬ти “розгін” ан¬ти¬ук¬ра¬їн¬сь¬кої по¬лі¬ти¬ки Пе¬т¬ра І і вря¬ту¬ва¬ти в ав¬то¬но¬мії ко¬за¬ць¬кий уст¬рій[15]. По¬ді¬б¬ну ду¬м¬ку ви¬сло¬вив Д. До¬ро¬шен¬ко (1882—1951) на сто¬рін¬ках “Нарису іс¬то¬рії Укра¬ї¬ни”. Кон¬к¬ре¬т¬но він за¬зна¬чив, що на до¬лю ге¬ть¬ма¬на ви¬па¬ло тя¬ж¬ке за¬вдан¬ня — ря¬ту¬ва¬ти, що мо¬ж¬на бу¬ло з ав¬то¬но¬мії Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни, яку Пе¬т¬ро І по по¬л¬тав¬сь¬кій ка¬та¬с¬т¬ро¬фі на¬мі¬ри¬в¬ся зве¬с¬ти на¬ні¬вець[16].