Ринок цінних паперів та його роль у формуванні інвестиційного потенціалу регіону

Крім ф’ючерсів та опціонів до похідних інструментів відносять і низку інших грошових документів, у тім числі варант і ордер. Варант засвідчує права його власника на купівлю цінних паперів, які вперше випускаються емітентом варантів. Ордер засвідчує право власності на цінні папери або право власника акцій компанії на додаткову першочергову купівлю інших акцій цієї компанії. Ордер випускається на термін понад рік і є самостійним предметом купівлі-продажу [ 2].

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та інші), другі – для опосередковування товарних відносин (векселі, акредитиви). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обертання на фондовому і на грошовому ринках), про що вже йшлося. Як правило, фондові папери або є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є (переважно) короткотерміновими. Усі комерційні папери без будь-якого винятку є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служить для інвестування капіталу. Виходячи з цільового призначення цінних паперів, їх можна підрозділити на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

Як уже зазначалося, існують різні емітенти. Це також може бути підставою для класифікації цінних паперів: папери, випущені урядом, державними установами, місцевими органами влади, банками, державними підприємствами, акціонерними товариствами, іншими недержавними підприємствами.

Цінні папери (це стосується тільки фондових цінних паперів) можуть обертатися на фондовій біржі і на позабіржовому ринку.

За ознакою дроблення цінні папери підрозділяються на роздроблювані й нероздроблювані, тобто на такі, що їхню номінальну вартість може бути змінено (деноміновано), і на такі, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності паперу.

Деномінація – це зміна номінальної вартості всіх цінних паперів певного виду, що супроводжується або їхнім дробленням або консолідацією. Дроблення полягає в емісії цінних паперів певного виду меншої номінальної вартості та їх пропорційному розміщенні серед усіх власників таких цінних паперів. Консолідація – це заміна всіх цінних паперів певного виду на меншу кількість їх з пропорційним зменшенням кількості цінних паперів у всіх власників і пропорційним збільшенням номінальної вартості. Існують також і безномінальні цінні папери.Якщо виходити з порядку передавання майнових прав або, інакше кажучи, з форми виплати дивідендів чи відсотків, то розрізняють іменні цінні папери, папери на пред’явника й переказні. Іменний цінний папір засвідчує право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника. Цінний папір на пред’явника, навпаки, є безособовим, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника.

Поняття “переказний” цінний папір можна розглядати і в іншій площині – порівнюючи, скажімо, з “простим” цінним папером (це стосується векселів та облігацій). Наприклад, простий вексель (соло-вексель) – це документ, який містить нічим не обмежене зобов’язання векселедавця сплатити певну суму грошей у зазначений термін і в обумовленому заздалегідь місці конкретній особі.

Особа, що видала вексель, є платником за векселем. Переказний вексель (тратта) видає не позичальник, а кредитор (трасант). У такому разі вексель є наказом позичальникові (трасату) сплатити в зазначений термін певну суму названій третій особі (ремітенту) або пред’явнику векселя, якщо останній видано на пред’явника.

Переказний вексель дає можливість кредитору розрахуватися з власними боргами. І ще на одну обставину слід звернути увагу: хоч переказний вексель наказує здійснити платіж, але він іще не зобов’язує трасата (боржника) зробити це, тому переказний вексель має бути акцептований письмовою згодою боржника на оплату.

Усі цінні папери (незалежно від їхніх інших ознак) можна підрозділяти на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Одні цінні папери мають вільний обіг, інші – обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним оборотом у тій чи іншій країні можна переказувати за кордон.