Ринок цінних паперів та його роль у формуванні інвестиційного потенціалу регіону

Ринок цінних паперів покликаний сприяти формуванню оптимальної структури господарства України. Розширення інвестиційної бази дозволяє залучати в економіку фінансові ресурси, які сконцентровані в регіонах. При цьому цінні папери, емітовані органами місцевого самоврядування, обертаються, як правило, у відповідних регіонах, а фінансові ресурси, які залучаються за допомогою цих цінних паперів, використовуються для реалізації регіональних соціально-економічних програм.

Отже, ринок цінних паперів створює необхідні умови для швидкої мобілізації, ефективного перерозподілу та раціонального розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з рахуванням інтересів та потреб суспільства.

У нас і за кордоном існують певні відмінності між визначенням поняття інвестиційного капіталу. Так, законом України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької, господарської та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Це визначення, в основному, відповідає міжнародному підходу до уявлення про інвестиційну діяльність, як процес вкладання ресурсів з метою отримання прибутку, дивідендів чи соціального ефекту в майбутньому, але інвестиційний капітал може визначитись по-різному. Так, це може бути:

-вартість активів компанії за вирахуванням боргових зобов’язань (чиста вартість активів компанії);

-основні засоби за вирахуванням амортизації (балансова вартість основного капіталу);

-власні засоби підприємства з врахуванням довгострокового боргу.

Виходячи з викладеного, можна сказати, що існує єдиний підхід до визначення поняття “інвестиційний капітал”, але в залежності від конкретної ситуації його можна інтерпретувати по-різному.

Окрім того, інвестиції можуть бути валові та чисті, фінансові, реальні, у формі інновацій і інтелектуальні. За формами власності їх слід розділяти на державні, приватні та іноземні.

Керівництво будь-якого підприємства зацікавлене в тому, щоб якомога ширше користуватись пошуками організаційного фінансового ринку. Найбільш поширеною причиною цього є нестача коштів. А капітал у вигляді кредиту чи цінних паперів є засобом для придбання сировини, обладнання, будівель чи іншого майна, необхідного у даний момент підприємству. Цей самий капітал може використовуватись й для розширення суб’єкта господарювання.

Інвестиційний капітал за терміном фінансування поділяється на три типи:

-короткостроковий – з дією в межах року (в іноземних державах з аналогічним періодом функціонування);

-середньостроковий – з періодом функціонування від 1-го до 5-ти років (в іноземних державах від 1-го до 3-х років);

-довгостроковий – який діє більше 5-ти років (в іноземних державах – понад 3 роки).

Слід відзначити, що активна інвестиційна діяльність невіддільна від створення і розвитку ринку капіталів, їх вільного використання між регіонами залежно від зміни ринкових попиту-пропозицій. При цьому, необхідно звергнути увагу на джерела формування капіталу. Вони діляться на:

-власні (прибуток, амортизаційні відрахування, інші власні кошти);

-залучені (заощадження населення, кредити фінансово-кредитних установ, капітал у вигляді цінних паперів, іноземні інвестиції, інші джерела).

До власних джерел формування інвестиційного капіталу слід віднести нагромадження коштів підприємств внаслідок основної діяльності у вигляді амортизаційних відрахувань та отриманого прибутку.Залучені джерела можуть складатися з заощаджень населення, іноземних інвестицій, кредитів комерційних банків, страхових компаній та інших фінансово-кредитних установ, капіталу у вигляді цінних паперів, випущених серед учасників ринку капіталів (як правило, акцій або облігацій), для державних підприємств – з державних дотацій та інших джерел інвестування.