Ринок цінних паперів та його роль у формуванні інвестиційного потенціалу регіону

-Індивідуальні вкладники чи споживачі.

Індивідуальні особи представляють собою фізичних осіб, які спроможні в процесі ринкової взаємодії користуватися правами та виконувати зобов’язання (стосовно надання інвестиційного капіталу, його використання та виконання зобов’язань у цьому аспекті).

Індивідуальні вкладники намагаються отримати дохід від інвестицій з найменшим ризиком (це можуть бути інвестиції в підприємства, фірми, цінні папери тощо). Окремі особи, що виступають споживачами, намагаються використати позичений капітал з максимальною користю для себе, створюючи таким чином умови для максимального задоволення потреб постачальників інвестиційного капіталу. При цьому інвестори (постачальники) вкладають кошти, враховуючи безпечність, дохідність, зростання та ліквідність вкладів.

Тому, основним завданням суб’єктів інвестиційної діяльності треба вважати правильне оцінювання співвідношення ризикованості проектів і очікуваної їх прибутковості. Тому однією з основних проблем в сучасній теорії інвестицій є ефективне формування і стратегія управління інвестиційним портфелем. Інвестиційний портфель представляє собою сукупність різноманітність активів суб’єкта інвестування, які формуються згідно з його інвестиційною політикою.

Існують різні теорії портфелів. Одні дослідники називають інвестиційним портфелем лише сукупність коштів вкладених в цінні папери. Інші відокремлюють портфелі реальних (прямих) інвестицій та портфелі цінних паперів. При цьому портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Теорія “портфеля” розроблена американським вченим Г. Марковичем. Згідно з цією теорією інвестор вкладає свій капітал у різні види активів. Однак їх оцінка для інвестора представляє певну складність, саме тому в сучасній теорії портфеля найчастіше усі активи портфеля розглядаються, як очікування майбутніх доходів.

При вкладанні коштів у цінні папери кожний інвестор намагається отримати максимальну прибутковість портфеля, однак дохід завжди буде пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор. Тому дуже важливо знайти найбільш сприятливе поєднання цих двох факторів.

Портфелі цінних паперів можуть класифікуватися, як фіксовані та змінні (керовані). Фіксований портфель – це сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило, такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення цих облігацій визначає термін існування всього портфеля. Фіксований портфель гарантує інвестору досить високу безпечність, але в той же час не дає значних доходів.

Тому інвестори, як правило, формують змінний портфель цінний паперів, яким вони можуть керувати у відповідності з своїми інвестиційними цілями. Провідними принципами такого формування є прибутковість, безпечність, зростання та ліквідність вкладів. Управління портфелем цінних паперів включає в себе планування, аналіз та регулювання його складу з метою досягнення інвестиційних цілей. В залежності від цього можна класифікувати портфелі цінних паперів. Якщо інвестор за головну ціль ставить отримання максимального прибутку, то він формує портфель із низько ліквідних цінних паперів з високим ризиком, і навпаки, при намаганні інвестора забезпечити збереження свого капіталу, в портфель будуть включені цінні папери емітентів з високим ступенем ліквідності, але такі, що гарантують середні або низькі дивіденди. Розглянемо кожний з інвестиційних принципів більш детально.

Домінуючим серед них є принцип прибутковості. Він передбачає отримання інвестором максимальних прибутків в майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або відсотків на ці цінні папери.Основним показником при визначенні прибутковості тих чи інших цінних паперів є ставка дивіденду (відсотків) компанії, яка визначається шляхом відношення чистого прибутку акціонерного товариства, що спрямовується на виплату доходів за цінними паперами, до статутного капіталу цього акціонерного товариства (в відсотках). Після цього ставка дивіденду порівнюється із середньою відсотковою ставкою на довготермінові вклади населення та депозити підприємств. Якщо відношення цих двох показників буде менше за одиницю, то доходність таких цінних паперів виявляється недостатньою, що призведе до зменшення кількості інвесторів. Дохід власника цінних паперів за визначений період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу, яка складається з дивіденду на акції (або відсотків на облігації) та курсової різниці, до ціни купівлі цього цінного паперу. Найбільш прибутковим вважаються звичайні акції недавно створених компаній, які хоча і здійснюють ризиковані проекти, однак при сприятливих обставинах гарантують високі прибутки.