Ринок цінних паперів та його роль у формуванні інвестиційного потенціалу регіону
Для забезпечення захисту внутрішнього інвестора, слід встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок. А для захисту вітчизняних інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів [12, с. 156].
Отже, дотримання усіх вище приведених принципів і стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів в цілому, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на розвиток економіки всієї країни. З дня прийняття в 1991 році Закону України “про цінні папери та фондову біржу” бере свій початок історія розвитку українського фондового ринку.
Національний фондовий ринок в останні роки зробив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Уже не потрібні докази того, що ринок цінних паперів є обов’язковим елементом ринкової економіки. Фондовий ринок, як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє накопиченню інвестиційного капіталу у виробничій та соціальній сферах.Роль фондового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалась в Україні, надзвичайно велика. Банківський кредит завдяки високим відсоткам, є недосяжним для переважної більшості підприємств, тому використання важелів фондового ринку для залучення “дешевих” коштів є найбільш раціональним вирішенням цієї проблеми. Фондовий ринок, як спосіб залучення інвестицій перебуває в центрі уваги органів законодавчої та виконавчої влади нашої країни.
Нині фондовий ринок перебуває в досить динамічному розвитку. Про це свідчать такі дані: в 1994 році в Україні було випущено цінних паперів на суму 286 млн. гривень, а вже на 1.07.2000 року – на 59,7 млрд. Гривень. Отже, за шість років випуск цінних паперів значно збільшився [29, с. 58].
Аналіз обсягу випуску акцій в галузях господарського комплексу свідчить про щорічне, починаючи з 1994 року, зменшення питомої ваги акцій комерційних банків та одночасне збільшення її на промислових підприємствах. Це пояснюється тим, що у 1995-1999 роках стрімко зростала кількість підприємств, які приватизувались або корпоратизувались шляхом перетворення колишніх державних підприємств у акціонерні товариства. Одночасно із зростанням числа акціонерних товариств ними здійснювалися додаткові випуски акцій з метою збільшення статутних фондів у зв’язку з індексацією основних фондів. З іншого боку, реєстрація емісії акцій акціонерних товариств свідчить лише про появу фінансових інструментів, які передбачається продавати на ринку цінних паперів. За акціями ж комерційних банків стоять реальні кошти, за рахунок яких сформовані статутні фонди (капітали).
Випуск в обіг великої кількості корпоративних цінних паперів призвів до того, що вже зараз ринок цінних паперів України за показником відношення обсягу капіталізації ринку до валового внутрішнього продукту (ВВП) наближається до рівня фондових ринків Чехії, Словаччини, Польщі. Показник капіталізації може завищувати вагомість ринку цінних паперів у зв’язку з тим, що акції переважної більшості українських емітентів не продаються на ринку або продаються дуже рідко. Так на кінець 1999 року в лістингу Української фондової біржі знаходилися акції 390 відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, з якими у 1999 році було укладено 1170 угод з продажу на суму 14,1 млн. грн., тобто на одне товариство в середньому припадає три угоди на рік.
Станом на 1.10.2000 року на фондових біржах укладено угод по операціях з цінними паперами уже на 1 млрд. грн. У структурі укладених угод з цінних паперів найбільшу частку займали угоди по облігаціях державних та місцевих позик – 54, 9 %, а по акціях – 40,8 %. Значний попит на інвестиційні ресурси в Україні поки що не забезпечується відповідною пропозицією якісних фінансових інструментів навіть з одночасною інтенсифікацією емісійної діяльності.
В цьому – одне із протиріч українського ринку цінних паперів.
Важливим показником розвитку ринку цінних паперів є співвідношення між первинними ринками цінних паперів. Співвідношення між первинним та вторинним ринками на розвинутих ринках коливається в межах 5-15 відсотків вторинного ринку. Характерною особливістю українського ринку паперів є переважання первинного ринку. Так, у 1999 році загальний обсяг угод на біржовому ринку з продажу акцій склав менше одного відсотка загального обсягу емісії акцій в Україні. Цей показник значно поступається відповідному показнику ринків цінних паперів розвинутих країн далекого зарубіжжя [№ 19, с. 413].
Існує декілька причин такого становища. Зокрема, небажання інвесторів продавати цінні папери, які вони придбали під час випуску, а ті інвестори, які б хотіли продати свої цінні папери, не можуть зробити цього за своїм бажанням тому, що на цінні папери важко знайти покупця – вклади в цінні папери абсолютної більшості емітентів не приносять очікуваних дивідендів. Крупні інвестори, в першу чергу, інституційні, як правило, купують акції для того, щоб взяти участь в управлінні емітентом або користуватися пільгами, які емітент може надавати своїм акціонерам. Іноді шляхом акціонерних взаємовідносин такі інвестори намагаються закріпити господарські зв’язки з емітентом.