Марія Заньковецька

Що з ним шлюб я брала.

Співали й сумних пісень про те, як Маруся питала у своєї рідної матусі – „чи буду я такая, як калинонька цяя”, а матуся устами дівчат відповідала:

Будеш, доненько, будеш,

Поки в батенька будеш,

А як підеш від мене,

Спаде красонька з тебе,

Як з калини червоненької,

Так і з тебе молоденької.

І проводжали свою Марусеньку в далеку доріженьку... Там було і плачу, і сліз, і благань – „Свого рідного краю не забувай ти...”.

Тепер перекиньмо в місто Бендери.

Чоловік Марії одержав призначення в Бендери, куди вони й приїхали незаба-ром після весілля. Улаштовувалися вечори, концерти, невеликі аматорські вистави – переважно, звичайно, коротенькі водевілі із співами й танцями.

Молода „офіцерша” не зразу освоїлася з новими людьми. Їй робили багато компліментів, але спочатку вона конфузилась, але потім звикла.

Якось, очікуючи свого чоловіка, вона сиділа біля розчиненого вікна перед фо-ртепіано і від нічого робити спочатку щось „бринькала”, а потім тихенько заспівала, - до речі, поблизу нікого не було. Згадалось щось рідне, і полилася тиха сумна пісня: „Коло млина, коло броду два голуби пили воду”... І раптом сталося щось несподіва-не: коли вона співала „вони пили, вуркотіли, та й знялися, полетіли” – її підтримав чоловічий голос. М’яко, правильно, сердечно, як бувало в Ніжині...

Вона обірвала пісню, оглянулась на дверях стояв високий, стрункий офіцер, з яким вона хоча вже й познайомилась – але поговорити якось не довелось.

-Тобілевич... Ми з Херсонщини...З Єлисаветграда...

-А я Чернігівка...

Незабаром після цього вони вже брали участь у живих картинах – так запро-понувало кріпосне начальство...

І всі дивувались, як хороше вона передає на своєму обличчі жах, радість.

Вдруге випадково почула спів Марії Костянтинівні дружина коменданта крі-пості Іда Гаврилівна Єсипова.

Вона зайшла до кімнати в той момент, коли Марія витягувала якусь сумну ме-лодію.

Так сталося знайомство, а далі і зближення з усією жінкою, яка відіграла ве-лику роль в долі майбутньої артистки.

Згодом, Тобілевич, з яким у Марії Костянтинівни сталася тут перша зустріч, після демобілізації обернувся в Миколу Садовського – одного з трьох братів Тобіле-вичів, які відіграли таку велику роль в історії українського театру. Між іншим, у п’єсі Івана Тобілевича „Безталанна” введена та сама пісня „Коло млина, коло броду” з якої почалася творча співдружність майбутніх корифеїв українського театру – За-ньковецької і Садовського.