Марія Заньковецька

1.Сукупність драматичних творів письменника, літератури певного народу, епохи тощо.

2.Теорія драматичної творчості.

3.Сюжетно – образна концепція театральної вистави або кіносценарію, що їх визначає режисер.

Драма, драматична література – літературний жанр, в ширшому сенсі зобра-ження певних подій в формі монологів або діалогів дійових осіб. Сучасна українська драматургія, як і вся європейська, грецького походження. Основні драматичні жан-ри: трагедія, драма і комедія. Лише окремі елементи драматичного стилю зустрічає-мо в староукраїнської літературі: діалоги в проповідях Кирила Турівського, спір души з тілом в його оповіданні „Про сліпця та хромця”

Історія української драматичної літератури починається з шкільних драм кінця XVII – XVIII ст. Збереглося кілька десятків текстів XVII – XVIII ст., що належать до різних малюнків: діалогів, мораліте, містерій і театральних п’єс звичайного типу.

Українська драматургія цього часу дала і початок пізнішої комедії (інтерлюдії в драмах). Відомі автори: Волкович, Дмитро Туптало, М. Довголесь, Т. Прокопович, Лащевський, Г. Комиський й інші українські драматурги. Українська драматургія мала великий вплив на південно - слов’янські та російські землі.

2.3. Марія Заньковецька

2.3.1 Між двох стихійСело Заньки, за 15 верст від Ніжина, розкинулось серед соснових лісів, піща-них бугрів і боліт, що були колись озерами, а потім поросли густим комишем. Тут було роздолля для диких качок і водяних курочок....А колись, давно, за старовинни-ми переказами, тут водилися навіть гуси і лебеді. У цій частини Чернігівщина нага-дує Полісся. Земля тут неродюча, і це відбивалося на добробуті населення, відбива-лось і в народної творчості, на якій лежала печать туги і горя. Одна була радість і надія – ясне сонце і до нього звертались творчі мрії народу. Про нього співали пі-сень у зимові вечори, коли за старовинними народними прикметами, сонце поверта-ло „на весну”, його зустрічали в радісні весняні дні на світанку, коли на сході щойно загоралося зоря, а дівчата й діти вибігали на зелений лісовий пагорок, щоб дивитись, як сонце, підіймаючись над землею, почне „грати – вигравати”.

І першою вибігала зустрічати сонце маленька дівчинка, яку подруги називали Марусею, а дома – Манечкою.

Прямо із своєї дитячої постелі, в чому була, вона бігла по лісовій стежці до за-повітного пагорка, щоб зустріти сонце. Ось воно бризнуло першими променя і з цього моменту треба було дивитись на нього відкритими очима, поки воно не піді-йметься вище в усій своїй сяючій величі.

За нею вже поспішали подружки і всі разом співали:

„Вийди, вийди сонечко,

На зелене полечко...”

Так розповідала Марія Костянтинівна вже на схилі віку, коли бувало огорнуть Ії спогади далекого – далекого дитинства.

Село Заньки – Ії батьківщина. Народилась М. Заньковецька 22 липня 1860 ро-ку. Народження Ії сталося в обстановці, яка визначила Ії відношення до простих лю-дей, до народу. Незадовго до того невеличкий, але затишний поміщицький будино-чок, в якому минуло життя кількох поколінь Адасовських, згорів. Вся родина пере-селилась у флігель, де звичайно жили всі дворові люди на чолі з нянькою Сухонди-кою, яка, по суті, була серед них „найстаршою”. Там – таки була й кухня, до якої на обіді вечерю сходилися усі дворові – і старі і молоді.

Тут народилась наша майбутня артистка, яка з дитячих років зріднилася з про-стими людьми, з їх побутом, з їх соковитою живою говіркою, з піснями й казками, з тихими оповіданнями про всеякі житлові злигодні й печалі. Тут запалали перші вог-ники любові до природи, до сонця, звідси ж, з цих дитячих вражень зародилося в душі дитини співчуття до людського горя, до людських сліз.