ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ

Головним призначенням централізованих міжнародних золото¬валютних резервів є покриття дефіциту платіжного балансу краї¬ни. Платіжний баланс країни являє собою сукупність потоків то¬варів, послуг та капіталів між: даною країною та її закордонними партнерами. Як статистичний звіт платіжний баланс — це звіт про здійснені протягом року зовнішньоекономічні операції країни. Тому в ньому, зокрема, відображений рух золотовалютних резервів, який був здійснений протягом року.

У країнах з ринковою економікою, де учасники міжнародних операцій обмінюють одні валюти на інші на приватних валютних ринках, використання центральними банками офіційних валютних резервів для досягнення рівноваги платіжних балансів здійснюється через механізм валютних інтервенцій, які мають за мету обмеження коливань обмінних курсів грошових одиниць. У разі виникнення дефіциту платіжного балансу курс національної валюти знижується, і коли він досягає певного рівня, центральний банк (чи відповідний уповноважений фінансовий орган) продає іноземну валюту з цент¬ралізованих резервів в обмін на національну валюту з метою недо¬пущення обезцінення останньої. Це призводить до зменшення обся¬гів валютних запасів. За активного сальдо платіжного балансу і відповідно підвищення курсу національної валюти фінансові орга¬ни, навпаки, купують іноземну валюту в обмін на національну, збільшуючи при цьому обсяги валютного резерву.

У країнах з колишньою соціалістичною економікою, яка плану¬валася централізовано, держава безпосередньо виконувала роль ек¬спортера чи імпортера товарів та послуг, а також кредитора чи от¬римувача фінансових коштів. Оскільки державні органи таких країн були розпорядниками валютного обороту у повному обсязі, вони мали змогу у плановому порядку врегульовувати закордонні видат-

ки із закордонними надходженнями. Тому ці країни мали змогу ут¬римувати значно менші обсяги золотовалютних резервів. Елементи такого механізму тією чи іншою мірою зберігаються і в період пе¬реходу до ринкової економіки.

Сьогодні для покриття дефіцитів платіжних балансів країни ви¬користовують тільки запаси іноземних валют. Інші три компоненти міжнародних резервів, для того щоб їх можно було використовувати для зазначеної мети, обов'язково мусять пройти стадію перетворен¬ня в іноземну ВКВ. Золото, яке перебуває в централізованому резер¬ві, також може бути перетворене у вільно конвертовану валюту че¬рез продаж на міжнародному ринку за ринковими цінами. У 1996 р. Міжнародний валютний фонд здійснив продаж частини золота для надання пільгових кредитів країнам із низьким рівнем розвитку економіки, що призвело до падіння його ціни.

Для використання резервної частки у МВФ з метою врівнова¬ження платіжного балансу необхідно отримати вільно конвертовану валюту в Міжнародному валютному фонді через обмін національної валюти. СПЗ також не використовуються в міждержавних розрахун¬ках безпосередньо. Утримання активу в СПЗ дає змогу країні купу¬вати ВКВ в інших країн в обмін на СПЗ, після чого використовувати її для інтервенцій на валютному ринку. При цьому роль МВФ поля¬гає в тому, що він забезпечує країнам-членам гарантовану можли¬вість отримання іноземної валюти в обмін на СПЗ, «призначаючи» країни, які мають надати цю валюту.

Офіційні золотовалютні резерви є одним із факторів формування «грошової бази», тобто резервної основи внутрішнього грошового обігу. Тому зміни рівня резервів, які зумовлюються змінами стану платіжного балансу, у свою чергу, є причиною коливань розмірів внутрішньої грошової маси (пропозиції грошей), що дестабілізує національну економіку. Під час виникнення чи зростання активного сальдо платіжного балансу та відповідного збільшення обсягу ре¬зервів грошова маса збільшується, що приводить в дію механізм «імпортування інфляції». Такі випадки мали місце в країнах Захід¬ної Європи та в Японії наприкінці 60-х та на початку 70-х років, ко¬ли ці країни відчули масовий приплив доларів США, який призвів до непомірного зростання внутрішніх державних резервів. Отже, міжнародний резерв є складовою одночасно двох механізмів: зов¬нішнього валютного обороту та внутрішнього грошового обігу.Якщо зміни валютного резерву викликають зміни в обсязі гро¬шової маси, що суперечать внутрішній макроекономічній політиці, центральний банк здійснює заходи щодо «стерилізації» таких змін. Головну роль серед цих заходів відіграють операції на відкритому ринку (купівля-продаж державою цінних паперів). У разі припливу іноземної валюти центральний банк здійснює продаж державних боргових зобов'язань, що викликає зменшення сум вільних коштів

комерційних банків у національній валюті та обмеження їхніх мож¬ливостей щодо депозитної емісії, а це, у свою чергу, повністю чи частково компенсує інфляційний ефект, пов'язаний зі зростанням резерву. У разі відпливу іноземної валюти центральний банк, навпа¬ки, купує державні цінні папери, внаслідок чого виникає стимул до збільшення резервних рахунків комерційних банків.

Державна скарбниця Національного банку України є окремим структурним підрозділом центрального апарату Національного бан¬ку України. її призначення — створювати і зберігати запаси дорого¬цінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалютних ре¬зервів, які зараховуються на баланс Національного банку України.