ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ

платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдя¬ки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього самого року здійснити грошову реформу, яка стала початком тре¬тього етапу розвитку валютного регулювання в Україні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею — гривнею у співвідно¬шенні 1 грн. до 100 тис. крб. З 2 вересня було встановлено офіцій¬ний обмінний курс гривні до іноземних валют. Існуючий порядок обов'язкового продажу валютних надходжень резидентів на міжбан¬ківському валютному ринку України залишався без змін до червня 1997 р., коли і був скасований Законом України «Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання».

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті УПІ Статуту МВФ. Це означає, що з юри¬дичного погляду у рамках світової валютної системи гривня є віль¬но конвертованою валютою за поточними операціями.

Перша половина 1998 р. характеризувалася постійною девальва¬цією української валюти. Влітку темпи девальвації прискорились, що поставило під загрозу стабільність гривні й спонукало Націо¬нальний банк вжити ряд заходів, спрямованих на поліпшення ситу¬ації на валютному ринку. Зокрема, у вересні знову був уведений обов'язковий продаж 50 % валютних надходжень резидентів від здійснення операцій, розширено межі валютного коридору.

Юридичною основою механізму та принципів валютного регу¬лювання, повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій в Україні є Конституція України, Укази Прези¬дента України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Верхов¬ної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи Національного банку України. З часу прийняття зазначених вище законодавчих актів економіка України зазнала значних макроеко-

номічних зрушень, чим і була викликана потреба у новому Законі України «Про валютне регулювання».Отже, за роки незалежності нашої держави система валютного регулювання та контролю пройшла звивистий і тернистий шлях формування. Та попереду — не менш складний і відповідальний шлях її вдосконалення, виведення на сучасний міжнародний рівень.

7. 3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Основними методами валютного регулювання, якими користу¬ються центральні банки, є:

—валютні інтервенції;

—девальвація та ревальвація валют;

—дисконтна (облікова) політика;

—управління валютними резервами (диверсифікація);

—валютні обмеження.

Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-про-даж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошо¬вої одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валют¬ний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань кур¬су національної грошової одиниці.

Валютна інтервенція як засіб державного втручання у валютну сферу почала широко застосовуватися в 30-ті роки після краху золо¬того стандарту. За Бреттон-вудської системи валютні інтервенції були інструментом підтримання фіксованих валютних паритетів та курсів. За плаваючих курсів валютні інтервенції використовуються для згладжування коливань курсу національної грошової одиниці.