ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів — золотого запасу, вільно конвертованої валюти, ре¬зервної позиції та «спеціальних прав запозичення». До початку 70-х років, за умов існування Бреттон-вудської системи, основу якої ста¬новив золотовалютний (золотодоларовий) стандарт, золото було ба¬зовим елементом міжнародних резервів. Воно виконувало роль аб¬солютного та універсального платіжного засобу, використовувалося для підсумкових макроекономічних розрахунків за міжнародними платіжними балансами. Центральні банки (Казначейства) країн, що мали дефіцитні платіжні баланси, відправляли золото до США й обмінювали його на долари. Цим вони поповнювали свої доларові резерви. Водночас країни, зовнішні валютні надходження яких пе¬ревищували їхні платежі, могли конвертувати свої непомірно великі доларові активи в американське золото. Такі операції здійснювалися на основі офіційної ціни золота, яка становила 35 дол. за одну трой¬ську унцію (31, 1035 г. ).

У 1971 р. США відмовилися від подальшого обміну доларів, які належали державним установам інших країн, на американське зо¬лото. Ямайська угода 1976 р. про реформу міжнародної валютної системи, що набула чинності у 1978 р., передбачала демонетизацію золота. Було скасовано офіційну ціну золота та припинено централі¬зоване регулювання світових золотих ринків. Золото, як і будь-який інший товар, стало вільно продаватися та купуватися на цих ринках за цінами, які вільно складалися у процесі ціноутворення. Міжна¬родний валютний фонд та деякі країни (головно США) здійснювали продаж частини власного золота. Але цей продаж невдовзі припи¬нився, і з кінця 70-х років офіційні золоті запаси практично зали¬шаються «зомороженими». Пропозиції щодо повернення монетарної ролі золота, які висувалися на початку 80-х років, не дістали необ¬хідної міжнародної підтримки.

Золоті запаси, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації, використовуються ними як резерв¬ний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості золотих резервів більшість країн орієнтується на ринкову ціну золо¬та. У зв'язку з постійними коливаннями цієї ціни урядам країн нео¬бхідно періодично переоцінювати свої золоті запаси.Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні ста¬новлять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:

по-перше, залишків на кореспондентських та поточних рахунках у закордонних банках, а також короткострокових банківських депо¬зитів;

по-друге, ринкових ліквідних фінансових інструментів — казна¬чейських векселів, короткострокових та довгострокових урядових цінних паперів;

по-третє, різноманітних боргових документів, які не обертають¬ся на ринку та які є результатом офіційних операцій даної країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.

Валютний кошик НБУ складається з доларів США, німецьких марок, французьких франків, швейцарських франків, англійських фунтів, японських єн та ін. Значна перевага у формуванні цього ко¬шика віддається доларам США, німецьким маркам та швейцарським франкам (як найстійкішим «якорним» валютам).

Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна позиція, або резервна частка, країни в МВФ. За розміром вона відповідає ча¬стині установчого внеску країни в МВФ (до 25 % квоти), зробленого не в національній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільноконвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ {спеціальні права запозичення). Коли МВФ використовує час¬тину внесеної національної валюти країни — члена МВФ для на¬дання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відповід¬но зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її національної валюти, що перебуває в розпорядженні МВФ.

Країни-учасниці можуть автоматично, за першою вимогою от¬римувати валютні кошти в МВФ у межах резервної позиції. Вико¬ристання ними таких коштів, на відміну від кредитів МВФ, не обу¬мовлюється попередньою згодою з боку Фонду й не обмежене будь-якими строками.

На кінець квітня 1998 р. квота України у МВФ становила 997, 3 млн СПЗ, авуари в СПЗ — 32, 92 млн, загальна сума заборго¬ваності за кредитами і позиками Фонду— 1816, 83 млн СПЗ.

СПЗ являють собою міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Вони існують для