Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

У 60—70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Еконо¬місти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбу¬тнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займа¬ються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбу-тнього». Виникають наукові центри під егідою 00Н, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демо¬графічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобаль¬ному і регіональному рівнях.

Відбувається швидкий розвиток футурології як науки.

Справді, футурологія виникла й розвивалась як альтернатива марксизму. Не можна заперечувати і того, що вона виконувала пев¬не соціальне замовлення. Проте заперечувати її — неправомірно. Якщо підходити з таких позицій до визначення науки, то, врахову-ючи історичні реалії сьогодення, можна заперечувати марксизм, як наукову теорію.

У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях трансфор¬мації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, зводять до абсолюту одну його сторону, рису.

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати проце¬си суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахун¬ками Белла протягом 60—70-х рр. з'явилось близько двадцяти ви¬значень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуаз-не суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціаль¬но-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвит¬ку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: «Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що ма¬шини творять історію. Індустріальна революція і тепер «нова індус¬тріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем» .

В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзон і вського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на дущу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспі-льного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної — 50—100 до¬ларів; 2) перехідної — 200—600 доларів; 3) індустріальної — 800—1500 доларів; 4) масового споживання — 1500—4000 доларів;

5) постіндустріальної— 4000—20000 доларів.

Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, іринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп'юте-Ьизація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їхнього змісту.

80 Розанток радянської економічної думки в 30-90-ті рр.

Характерними рисами економічної теорії, починаючи з 30-х ро¬ків, були її повна заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація суспільно-економічних процесів. З науки повністю зникають альте¬рнативність суджень, вилучається сама науковість.

Так, у 60-х рр. у зв'язку з розпочатою кампанією щодо впрова¬дження госпрозрахунку необхідно було довести тезу про те, що то варно-грошові відносини відіграють певну роль у стимулюванні ви¬робництва і можуть бути використані як важелі саморегулювання і за умов планової економіки.У 70-ті рр., у зв'язку зі згортанням економічної реформи, що бу¬ла спрямована на часткове використання механізмів саморегулю-вання, економісти знову звертаються до аналізу методологічних проблем політичної економії та проблем економічного зростання і його показників. Робиться висновок, що країна досягла в своєму економічному розвитку якісно нових рубежів — стадії розвинутого соціалізму.