Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Поняття «власність» прихільники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу,

Ця частка включає 11 елементів: право володіння, право корис¬тування, право управління, право на дохід і под. Права власності с не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані суспільством, Друга особливість теорії права власності полягає в тім, що категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приво¬ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.

На думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як¬що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб'єктами господарювання — ринок здатний до са¬морегулювання настільки, що може усувати навіть соціальне зна¬чущі зовнішні ефекти (екстерналіі). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Наприклад, забруднення навколишнього середовища якимось підприємством, шум аеропор¬ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні заходи, але далеко не завжди ком¬пенсує їх.

Досліджувати цю проблему почав іще англійський економіст А. Пігу. Він доводив, що ринкова система нездатна її розв'язати, оскільки зовнішні ефекти не можна оцінити. Тому він обгрунтував необхідність державного втручання і запровадження спеціального податку на винних. Р. Коуз довів помилковість теоретичних виснов-ків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні витрати учасників ринкової угоди без будь-якого втру¬чання держави. Цей висновок має назву теореми Коуза. Державне втручання не завжди бажане. Воно буде ефективним тоді, коли ви¬трати державного втручання будуть меншими за витрати, зв'язані з нестабільністю ринку.

Основні характерні ознаки інституціоналізму:

1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками — соціологією, психологією, антропологією, юриспруден¬цією тощо;

3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скіль¬ки її розвиток (трансформацію капіталізму);

4) аналіз економічних відносин не з позицій так званої економі¬чної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства,

держави;

5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, ви-знання необхідності втручання держави в економіку.

Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. Їм притаманне також розширення традиційних об'єктів теоретичного аналізу за раху¬нок нових актуальних питань.

76 Теорії індустріального суспільства.

Науково-технічна революція справила великий вплив на всю си¬стему сучасної політичної економії. Своєрідно відобразив її інсти¬туціоналізм, породивши новий, так званий соціальний напрям інсти¬туціоналізму. Його адепти, використовуючи принцип технологіч¬ного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріальних концепцій трансформації капіталізму.Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. У 40—60-х рр. вона знов набула актуальності у зв'язку з роз-гортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального су¬спільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май¬бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Ве¬ликий бізнес» (1947), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949).

Становлення «індустріальної системи» він відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійсню¬ють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Центральним інститутом «індуст-ріального суспільства» є велике спеціалізоване підприємство. Дра-кер визначає два різновиди «індустріального суспільства»: капіталі¬стичне й соціалістичне. Капіталістичне «індустріальне суспільство» Дракер називав «вільним», а соціалістичне — «рабським».