Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

На відміну від психологічної школи граничної корисності інсти-туціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання — «робінзонів». Інституціоналісти піддали критиці неокласичну кон-цепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівно¬ваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефе¬ктивного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фак-тора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціо¬налісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економі¬ки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Ін¬ституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклек¬тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

Ранній інституціоналізм та його головні напрями.

У рамках раннього інституціоналізму склались три основні на-прями: 1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпі-ричний (кон'юнктурно-статистичний).

Соціально-психологічний інституціоналізм. Торстен Веблен (1857—1929).

Веблен розрізняє промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталіз¬му відбувається підкорення, поневолення власників справжнього ба¬гатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів — фінансовими магнатами.

Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання.

Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спрямованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти. Веблен став основоположником індустріально-технологічної концепції, яка набрала розвитку у пра¬цях неоінституціоналістів. Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інжене¬рної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталі¬зму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «прин¬цип бізнесу».

Соціально-правовий інституціоналізм. Джон Роджерс Коммонс (1862—1945).

підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економіч¬ного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивіду- альним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги.«Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «ре¬гульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характерис¬тики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному су¬спільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталіс¬тичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими ка¬піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправ¬ді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник еко¬номічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм. Уеслі Клер Мітчелл (1874—1948).

Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні су¬перечності, але вона, за словами Мітчелла, — найліпша форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в су-спільстві.