Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них ві- домішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрей-бурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

65 Англійський неолібералізм (лондонська школа). Ф.Хайєк.

Англійський неолібералізм. Одним з основоположників і голо- вних теоретиків неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка.

Провідною складовою методології Хайєка є ідея «спонтанного | порядку». Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини і економічної рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний по¬рядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позаплано¬ве, стихійно, але у визначених особливостями розвитку даного су¬спільства межах і напрямках. Історія цивілізації — це спонтанне ви¬никнення (в межах існуючих традицій, моралі та права) певних утворень — від окремих господарських одиниць до свідомо керова¬них господарств. Їхні форми не залежать від людини, а є наслідком збігу обставин. На думку Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов — відмови від привласнення чужого та виконання дооро-вільно взятих на себе зобов'язань.

Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, ви¬знаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин.

На відміну від багатьох економістів Хайєк не ставить собі за ме¬ту обгрунтувати негативний вплив на економічну рівновагу процесу монополізації виробництва.Система приватної власності — головна умова економічної свободи й конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма, незалежними один від одного, суб'єктами, доти ніхто, у тім числі й держава, не матиме над ними абсолютної влади.

Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціального порядку — свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку.

Соціальна справедливість, на думку Хайєка, є суто моральною категорією. Вона може існувати лише за умов примусової еконо-міки, «адміністративного деспотизму», що об'єктивно порушує природний соціальний порядок. З погляду ринкової економіки за-безпечення соціальної справедливості торує шлях свавіллю, блокує економічну свободу, спотворює ринкові сигнали.

70 Французький неолібералізм (паризька школа). М.Алле.

Французька школа неолібералізму. Виникнення французького неолібералізму датується 20—30-ми рр. XX ст. і зв'язане з ім'ям Жака-Леона Рюефа.

Відродження неолібералізму у Франції припадає на початок 60-х рр. Якщо раніше ідеї Рюефа підтримували тільки дрібні під¬приємці, що не були заінтересовані в державному втручанні, то з формуванням монополістичних об'єднань проти «засилля держави»

Ця доповідь справила значний вплив на погляди французьких лі¬бералів і поклала початок формуванню нової французької (паризь¬кої) школи (Е. Малінво, Т. Монбріаль, Л. Столерю, С. Кольм і М. Алле).

Однак під впливом цієї школи характер планування французької економіки змінився. Воно стало договірним, здійснювалось на під-ставі угод між державою та приватними підприємцями, хоч францу¬зькі неоліберали не ігнорували й індикативного планування, допус-каючи існування індикативного плану як додаткового інструмента економічної рівноваги. Його об'єктом залишається господарська кон'юнктура, але воно орієнтується на ринкові механізми.

Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілу національного доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження, що безробітні є резервом для попо¬внення армії зайнятих, і наголошували, що надлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішення цієї проб¬леми зв'язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва, пожвавленням інвестиційних процесів.

Особливих успіхів в аналізі ринкових відносин, які формуються за умов дирижизму та планування, досяг представник французької неоліберальної школи М. Алле, якого П. Самуельсон назвав «учите¬лем усіх повоєнних економістів і першовідкривачем істин, що після війни подавались як досягнення інших авторів». Творчість М. Алле була багатогранною. Ним написано низку праць із соціології, історії цивілізацій, теоретичної й практичної економіки і навіть фізики. У кожній з цих галузей він сформулював кілька власних теорій, що визначають напрями сучасних дослі¬джень. Серед них: теорії максимальної ефективності, основ еко¬номічних розрахунків, міжчасових процесів, максимальної ефек¬тивності інвестицій, невизначеності, грошей, кредиту і грошової динаміки, ризиків та корисності, випадковостей та екзогенного фі-зищюго впливу й інші.