Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Томас Роберт Мальтус (1766—1834) Теорія народонаселення. Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв'язана із його тео¬рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі¬чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам. .Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез¬печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по¬питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням. Теорія розподілу. На думку Мальтуса, основна проблема еконо¬мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість ство¬реного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював по¬ложення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорів¬нює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що мі¬ститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансо¬ваний капітал. Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не¬продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи до¬ходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визна¬чається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигля¬ді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці. прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки. Закон спадної родючості ґрунтів він формулює в нових видан-нях «Нарису про закон народонаселення» та в працях «Дослідження про природу та зростання ренти», «Принципи політичної економії». Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів спожи¬вання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресур¬сів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господар¬стві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості наро¬донаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.

27 Економічна теорія у Франції в першій пол.19ст. Економічне вчення Сея.

Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу¬вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

Жан Батист Сей (1767—1832)

Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політеко¬номії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключа¬ла, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт.

Аналізуючи виробництво. Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які ре¬зультати виробництва, що приносять користь, мають реальну внут¬рішню цінність.

У зв'язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю.Сей робить висновок, що поділ праці на продуктивну й непродуктивну не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь і корисні результати — послуги.

Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмов¬ляється від трудової теорії вартості.

Отже, трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістич-но: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропозиції.

Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва. Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним сві¬домо курсом, панувати у сфері розподілу.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.