Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Але в межах централізованих форм управління він розрізняв ці¬лий ряд варіантів: тоталітарне центрально-кероване господарство;

центрально-кероване господарство з вільним обміном споживчих товарів; центрально-кероване господарство з вільним вибором для споживача; центрально-кероване господарство з вільним вибором професії та робочого місця. Екстремальною (очищеною, ідеальною) формою, на його думку, є тоталітарна, в якій уособлено всі недоліки та ознаки центрально-керованого господарства. Однак іншим фор¬мам централізації можуть бути притаманні ознаки економіки ринко¬вого типу.

Вільне ринкове господарство, побудоване на конкуренції та приватній власності, є природною основою економічного порядку, оскільки забезпечує підприємницьку ініціативу, розвиток економі¬ки, та встановлення рівноваги завдяки дії конкурентних сил. Воно базується на принципі свободи вибору: рівня споживання, професії та робочого місця, економічних відносин. Вирішальним чинником економічного розвитку він називав по¬треби, які вільно формуються і потребують негайної реакції з боку \ виробника. Виробник має бути заінтересованим у тім, щоб задово- ! льнити будь-які потреби споживача. Таку заінтересованість можна реалізувати тільки за умови, що виробник отримуватиме прибуток і вільно ним розпоряджатиметься.

Економічна свобода виробника, як і споживача, зв'язується Ой-кеном з приватною власністю, котра забезпечує споживачеві право вільного вибору благ, а виробнику — право вільного вибору роду діяльності та отримання доходів. Конкуренція між виробниками створює умови, коли на ринку вирішується проблема визначення необхідних обсягів виробництва, його структури та рівня цін.

Однак, на його думку, абсолютизація принципу свободи може призвести до анархії, надмонополізації, тоталітаризму та соціальних потрясінь і також підриватиме основи господарювання.

Щодо «справедливості» такого господарства, то Ойкен визнає, що ринкова економіка, побудована за принципами індивідуалізму та конкурентності, хоч і сприяє економічному прогресу суспільства, суперечить принципу соціальної справедливості, який може забез¬печити лише центрально-керована система, побудована на суспіль¬ній власності.

68 Американський неолібералізм (чиказька школа). Монетаризм М.Фрідмена.Американський неолібералізм. Монетаризм. Кейнсіанський варіант управління економікою методом грошової емісії та бюджет-ного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового розвитку, повної зайнятості, подо-лання інфляції. Задовго до початку 70-х рр., коли світ зазнав черго¬вої глобальної кризи, представники неокласичної школи прогнозу¬вали її. Вони доводили, що «Велика депресія» 1929—1933 рр. була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей) та надмірні державні ви¬трати, що призвели до розладу фінансової системи, до кризи, інфля¬ції і безробіття.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хара¬ктер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кілько¬сті грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий бан¬ківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо.

Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції держа¬вного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе-ральної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта.

Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізм набув у США наприкінці 40-х – початку 50-х рр.

Цей період характеризувався виникненням низки монетарних те- орій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та пе- реконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М. Фрідмена.

Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки — математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню ін¬тересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького уні¬верситету, де 1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичних поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та Дж. Вінер, що займалися визна¬ченням шляхів виходу економіки з кризи з допомогою неокласич¬них підходів.