Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Дж. Робінсон ставить собі за мету довести, що конкуренція за умов монополізації виробництва видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести це, Робінсон користується прийомами неокласичної школи, її основоположними категорія¬ми — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін.

Вона виходить із того, що категорія досконалої конкуренції є абст¬рактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку, але має важливе значення для розуміння принципів ринкової поведінки фірми.

Її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації рин¬ку. Їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.

Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особли¬вих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати кон¬курентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою кон¬куренцією.Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робі¬нсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації по¬купців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

Ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахуван¬ня можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) — це до¬даткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу.

Чемберлін будує модель, за допомогою якої аналізує дії незале¬жних продавців однорідного продукту. Він зазначає, що підставою для встановлення їхньої монополії стають ознаки диференціації товару: виняткові якісні характеристики продукту; марка фірми;

особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми об¬слуговування; реклама, що підкреслює винятковість товару.

Ситуація, за якої монополія не забезпечує повного контролюван¬ня ринку, на його думку, пояснюється конкуренцією між виробни¬ками різних модифікацій однойменного продукту, що призводить до його диференціації і перетворення його власників на монополістів. Це не виключає «завершеної монополії» на якийсь різновид продук¬ту, але влада такої монополії не поширюватиметься на все коло то¬варів цієї групи, обмежуючись лише окремим товаром. Як резуль¬тат, виникає особлива форма протистояння — монополістична конкуренція, що має на меті сформувати власне коло споживачів.

Цінова конкуренція. Пропонуючи диференційований товар, ко¬жен продавець товару чи послуг формує власне коло покупців — мікроринок, на якому він виступає як монополіст, що контролює ці¬ну товару, певною мірою підвищуючи її за рахунок обмеження об¬сягів виробництва.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства — гіде стимул для мінімізації витрат і максимального наближення опла-іти праці до її граничної продуктивності. Для підприємця — це сти¬мул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибу¬ток є результатом підприємницької активності за інших однако¬вих умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно ново¬го рівня.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу,' побудована на новаторстві. Вона не зв'язана з традиційним ціно-і утворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає| змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості! для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємо-Ц відносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційним програм. «Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-якг монополія сприяє інновації»1, — писав він.