Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економіч¬них теорій, а зброя повного оновлення науки. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом.

Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач вар-тості. Її Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якос¬тям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соці¬ально-економічним процесом.Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспіль¬ства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розвитку культури. Економічна доктрина не може свідчити про рівень розвитку, оскільки категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій господарській системі, але за різних умов відіграють різну роль. Ці категорії уза¬гальнюють тільки аналогії, а не конкретні закономірності. Оскільки класична політекономія дотримується доктрин, які в часі залишаю¬ться незмінними, вона просто не може бути правильною.

43 Нова історична школа. Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер, В.Зомбарт.

У 70-х роках ХІХ ст.. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали Г.Шмоллер, Л. Бер тано, К. Блюхер. Головна відмінність нової і сторичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення національних мілатиристських тенденцій у політиці об’єднанної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві – і намагалися розробити конструктивні програми “класового миру” і соціального партнерства.

Засновником нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмолера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір –“Основи загального вчення про народне господарство” - хоча багато в чому базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера, проте в методологічному плані був суттєво іншим.

Основними теоритичнима засадами, що визначали світогляд нової плеяди учених було емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоритичного методу пізнання дійсності, накопичення і сторичних фактів та статистичних данаих для майбутнього раціонального мислення.

Одним із основних ідеолгов ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці “Класична політична економія” та “Етика і народне господарство в історії”.

Так само, як і Шмолер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етничному і правовому факторам, ігнорував виробництво стояв на позиціях мінової концепції.

Він стверджував, що теоретична економія має другорядне значення порівняно з безпосереднім спостереженням економічних явищ і закликав детально і докладно їх описувати “навіть найнезначніші явища економічного життя”, що на його думку матиметь найбільшу наукову цінність.

Карл Блюхер автор відомої книжки “Піднесення національної економіки”. Уцій праці він досліджує до економічні стадії індустріальної революції, які передували розвитку цівілізіції.

З позиції мінової концепції він розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

-замкнуте домашне господарство;

-міське господарство;

-народне господарство.