Предмет і завдання курсу Історія економічних учень

Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд нео-' класичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового само- врегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.

Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (форму-люються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються економічні закономірності та фактори прогресу суспільства). Широко використовуються економіко-математичні, статистичні методи моде¬лювання економічних процесів, системний та факторний аналіз.

Так, напрям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку, отримує на¬зву консервативної (ортодоксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення методів дослі-дження ринкових процесів, їй належать пріоритети в галузі функці¬онального аналізу проблем економічного зростання.У цей же час формується і неолібералізм — течія в неокла¬сичному вченні, що визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і отже, про початок нового етапу йо¬го розвитку.

Отже, вже в 30-х рр. у межах неокласичного методу дослідження формується кілька напрямів: консервативний, що наслідує традиції неокласичної школи і аналізує проблеми економічної рівноваги, ци¬клічності розвитку та економічного зростання; неолібералізм, пред-ставники якого, наполягаючи на принципі саморегулювання ринко¬вої економіки, визначають межі, рівень і напрями впливу держави на суспільно-економічний розвиток; неокласичний синтез, що за¬хищає необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в економіку з кейнсіанськими методами державного регулювання за¬лежно від конкретної економічної ситуації.

У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважа¬ють домінуючим і перспективним напрямком. Та слід зазначити, що побудований на основі ідеї цінової рівноваги та теорії граничної ко¬рисності, на використанні принципу системного аналізу сучасний неокласицизм впритул підходить до визнання необхідності впливу держави на окремі сторони економічної системи з метою спричини¬ти «ланцюгову реакцію» і забезпечити умови для дії ринкових сил. Посилаючись на те, що нові організаційні форми виробництва по¬требують нових підходів до проблеми саморегулювання, неокласи¬ки вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил.

Перегляд неотзсичної теорії ринку. Теорії монополії і конкуренції.

Модель досконалої конкуренції, що її було покладено в основу всіх теоретичних узагальнень класичної та неокласичної шкіл, була досить умовною. Це визнавали й самі класики. Зокрема, вже А. Сміт припускав, що продавці на ринку можуть домовитися про ціни на товари, Дж. С. Мілль розглядав ситуацію монопольного володіння товаром, її наслідки для економічної рівноваги, А. Курно побудував першу в історії науки модель максимізації прибутку монополістом.

Але вплив такого чинника, як монополія, на той час був настільки несуттєвим і швидкоминущим, що ринок та конкуренція в еко-номічній теорії, починаючи від Сміта, Рікардо, Мальтуса, Мілля і закінчуючи Маршаллом, розглядаються як ідентичні категорії.

Класична і, значною мірою, неокласична теорії протягом трива¬лого часу продовжують користуватися поняттям досконалої конку¬ренції, яке, хоча й зазнає певних уточнень, у цілому сприймається як аксіома.

Досконала конкуренція за класичною теорією виконує кілька функцій, зокрема ціноутворюючу, стимулює скорочення граничних витрат виробництва, сприяє безперебійному руху капіталів, їхньому переливанню із галузі в галузь, раціоналізує структуру виробництва, урівноважує й регулює розвиток суспільної економіки.

Монополію автори класичного та неокласичного спрямування завжди розглядали як антипод конкуренції.

Робінсон у своїй праці роз-'і глядає монополію (або олігополію) підприємства (фірми), а Чембер-лін приділяє головну увагу монополії продукту (товару).

Виходячи з цього, Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополіс¬тичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монопо¬лій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.