Управління інвестиційним процесом

^ підвищення оперативності кредитування тощо. Важливим засобом непрямого впливу є амортизаційна полі¬тика у зв'язку з тим, що серед фінансових джерел інвестиційних ресурсів найголовнішими є кошти амортизаційного фонду. Зако¬ном «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятим \ 1997 p., затверджено три групи основних фондів за функціональ¬ною ознакою з нормами амортизації відповідно 5,25 та 15 %, які замінили близько 1400 амортизаційних норм, що існували у ста¬рому законодавстві. Підприємствам надано право самостійно ін¬дексувати власні основні фонди.

За балансову вартість при нарахуванні амортизації прийнята залишкова вартість основних фондів. Даний принцип визначення балансової вартості застосовується у методі залишку, що змен¬шується. При застосуванні цього методу необхідно встановити або норму амортизації і строк служби, або залишкову ліквідацій¬ну вартість і строк служби. Вітчизняним законодавством встано¬влені норми амортизації, однак не визначений строк служби об¬ладнання. Крім того, ліквідаційна вартість для основних фондів першої групи становить 100 неоподатковуваних мінімумів дохо¬дів громадян, для груп 2 і 3 ліквідаційна вартість повинна дорів¬нювати нульовому значенню. При такому підході до нарахування амортизації її, як інвестиційний ресурс буде, зведено до мінімуму. При цьому фактичний строк служби обладнання значно переви¬щуватиме нормативний, що призведе до перенакопичення в еко¬номіці морально застарілих і фізично зношених основних фондів.Отже, до чинного законодавства доцільно внести деякі корек¬тиви, зокрема поновити принцип нарахування амортизації за ба¬лансовою вартістю, котра дорівнює первісній, а не залишковій вартості. Новий закон повинен дати змогу також ширше, порів¬няно з попереднім, застосувати прискорену амортизацію.

Необхідність і межі використання окремих форм, а також ме¬тоди, за допомогою яких вони реалізуються у господарській практиці, визначаються прийнятою концепцією державного ре¬гулювання інвестиційного процесу, конкретними умовами і ці¬лями соціально-економічного розвитку кожної країни.

У країнах, які дотримуються концепції економічного лібералі¬зму (США, Великобританія, Канада та ін.), держава в основному спирається на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форму регулювання.

Ширший арсенал засобів державного регулювання інвести¬ційного процесу застосовується в країнах, які дотримуються кон¬цепції економічного дерижизму. Тут бюджетно-податковий, грошо¬во-кредитний і ціновий механізми використовуються державою активніше, але поряд з цим важливу роль відіграє індикативне пла¬нування, завдяки якому держава впливає на інвестиційний процес шляхом координації господарської діяльності всіх її суб'єктів та за¬безпечення їх інформацією про цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку країни. Можна вважати, що Україна нале¬жить до останньої групи країн, де індикативне планування інвес¬тицій є важливим чинником управління інвестиційним процесом.

2. ІНДИКАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

В останні роки практика розробки планів економічного і соці¬ального розвитку дедалі більше трансформується в бік пристосу¬вання до нових умов. З одного боку, план у перехідний період не повинен бути чисто директивним планом епохи соціалізму. , умов, коли підприємствам надані істотні свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, що випускається, пощу. ку партнерів у її збуті, поставках сировини і матеріалів, ціноут¬воренні та в інших питаннях господарської діяльності, тобто коли зовсім не потрібними стали багато важелів саме адміністративно-командного управління, план не може бути директивним. З іншо¬го боку, план не може бути чисто індикативним (рекомендова¬ним), адже у багатьох підприємств майно є державною власніс¬тю, не сформована ще необхідна для ринкових відносин інфра¬структура, триває процес реформування економіки.

Економічна практика також доводить, що не можна в цей час обмежитись і чистим прогнозом. Він дає лише уявлення про пе¬редбачувану в перспективі ситуацію і не містить цілеспрямова¬них заходів та важелів впливу на зміну ситуації. Програма є, по суті, планом досягнення певної мети. Якщо мета охоплює еконо¬міку в цілому, то таку програму можна назвати планом.

Система прогнозування, планування і розробки програм скла¬дається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади у розрізі коротко-, середньо- і довго¬строкової перспектив. Вона передбачає застосування як економі¬чних, так і директивних методів регулювання розвитку економі¬ки. До останніх належать загальнодержавні норми і нормативи, державний контракт, державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та ін. Отже, цілеспрямоване функціону¬вання економіки забезпечується системою державного регулю¬вання, яка передбачає застосування впливу держави на діяльність суб'єктів економіки.