Огляд художніх виставок в Україні у 2005 році

Тут також слід ще раз зауважити, що НСХ України сприяла організації численних виставок не тільки в Центральному будинку художника, але й в інших виставкових залах столиці та в областях нашої держави. Зокрема, у Палаці мистецтв "Український дім" за підтримки Національної спілки художників України, Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України відбулася масштабна художня виставка-акція "Зимовий сад". Метою виставки було бажання організаторів привернути увагу широкого загалу громадськості та шанувальників прекрасного до такого виду сучасного українського мистецтва, як скульптура. В експозиції було представлено роботи понад 20 відомих київських скульпторів: М. Рапая, О. Пінчука, А. Куща,

Ю. Синькевича, Д. Марголіної, А. Забой, В. Протаса тощо. Майстрів різця об’єднала ідея створення алегорії зимового саду, а роботи виконані в стилі, що базується на класичних традиціях європейської пластики. У бронзі та мармурі митці намагалися втілити вічну тему – земля, людина, материнство та народження, яка бере свій початок у Трипільській культурі [33, 34].

Взагалі, у 2005 році Палац мистецтв "Український дім" став ареною проведення низки вагомих та резонансних художніх виставок. Зокрема, феномен української дерев’яної скульптури, починаючи з ХVIII ст. і закінчуючи сьогоденням, склав основу проекту "Українське дерево". За оцінками мистецтвознавців, виставка стала значущою подією в розвитку сучасного українського мистецтва. Тут було представлено кращі зразки сакральної скульптури, виконані в традиціях українського бароко, твори народного митця із Черкащини А. Штепи (1903–2005), сучасних скульпторів, що працювали і працюють в дереві, – М. Степанова,

Г. Іванової, О, Рідного, М. Малишка, Р. Петрука та ін. Відвідувачі виставки відзначали, що твори різних авторів і окремі скульптури перебували у певній єдності, сприймалися як частина якоїсь цілості. Навіть у суголоссі вони підтримували одне одного в русі піднесення. Українське дерево об’єднало гурт митців, що працюють у руслі народних традицій та уявлень. Виставка показала єдність цілого континенту культури творення в дереві від Одеси до Києва, від Львова до Харкова. Концепція проекту дала можливість засвідчити близькість творчого мислення в минулому і в наш час. Очевидні прикмети українськості – зв’язок із народною архітектурою, побутом, сакральним уявленням, своєрідність обробки дерева, його фактури і текстури – кореспондувалися з назвою виставки "Українське дерево" [35].Значною подією мистецького життя столиці стала персональна виставка В. Франчука "Плоди саду людського", яка проходила в Палаці мистецтв "Український дім". Ця експозиція була певною мірою підсумковою. На ній було представлено роботи останніх п’яти років. Тож глядачі мали змогу пересвідчитися, наскільки багатогранною і глибокою є творчість митця, наскільки яскравою є його тематична і світоглядна палітра. Тут було представлено твори, присвячені голодомору (триптих "Вклонися і пом’яни"), творчості Т. Шевченка ( "Ні, не однаково мені"), картини, які можна назвати живописними філософськими роздумами ("Віків пласти", "Заплелися думки, наче доля", "Скалки душі", "Ностальгія"). Особливо ж багато було на виставці пейзажів – різноманітні ландшафти, пори року, настрої ("Батькова рілля", "Заблукала хмаринка", "Ворота неба" , "Зморшки землі", "Човни на березі"). Ці роботи – не відтворення якоїсь конкретної місцевості, це зібраний образ України. У пресі відзначалося, що за настроєм виставка надзвичайно світла, часом – меланхолійно-задумлива ("Душа криниці, забутої людьми", "Зацвіла стара груша"), часом – рефлексійно-загадкова ("Яблука", "Чар-зілля"). На завершення виставки художник провів творчу зустріч із глядачами. Відвідувачі мали змогу дізнатися про життєву та мистецьку дорогу

В. Франчука. Було відзначено, що художник жодного разу не зупинявся на своєму творчому шляху [36].

Велику увагу глядачів та мистецтвознавців викликала виставка робіт відомого художника І. Марчука, розгорнута в Палаці мистецтв "Український дім". На виставці було представлено близько трьохсот картин, які демонстрували різні етапи творчості художника. Кожному із цих етапів притаманна своя технологія, свій стилістичний напрям. Творчість І. Марчука різнопланова й непередбачувана. Подолавши одну вершину, він тут же починає сходження на іншу. Тож експозиція дала змогу простежити парадигму його природного розвитку й осягання нових форм. Тут і ранній кубізм, захоплення керамікою, абстракціонізмом, наївним малярством із зануренням у народну міфологію, винятково вдалі портрети, виконані майже в строгому академічному стилі. Мистецтвознавці відзначали, що найбільш радикальні абстрактні видіння художника лякають. Хоча в них рай і пекло, надія і жах переплітаються таким дивним чином, що їх неможливо відділити одне від одного. Цей абстрактний світ – ніби якась своєрідна планета, населена ефірними і в той же час матеріальними сутностями, які з нашим світом мають прямий зв’язок, що його забезпечує автор. Присутність художника відчувається у кожній його картині, а "вивернута реальність" І. Марчука – не просто "інша реальність", а інша поетика, нова пластична мова, нова техніка. Виставка робіт І. Марчука ще раз показала, що через усю його творчість проходить немало наскрізних образів, як от – свічка, яблуко, віл, надтріснуте чи ціле яйце, обірвані струни, скрипка, сопілка та багато інших. Але домінуючим образом у нього виступає ворон. На картинах художника ворон різний: то умиротворено спокійний, примиренно тихий, занурений в себе, то гнівний, агресивно налаштований, зловісний ("Над ними ворони кричали", "Прилітайте на осінь мою"). З ним можна поговорити, як з рідною близькою душею. Картини І. Марчука, звичайно провокують багатовекторне прочитання, і кожен сприймає їх по-своєму в залежності від рівня освіти, світоглядної системи, обізнаністю зі світовою мистецькою класикою тощо. [37].