Огляд художніх виставок в Україні у 2005 році

У Черкаському художньому музеї відбулася виставка ляльок

Н. Кузьменко. Її самобутня манера художнього письма, зокрема розписне зображення квітів, поетичний хист давно знайшли гідну оцінку цінителів. Глядачі мали змогу побачити безкінечну галерею образів різних поколінь, які несуть у собі неповторну інформацію, розкривають глибинну суть української жінки. Художниця осмислила й передала в образі ляльки все багатство і водночас неповторність кожного. Майстриня навчилася проникати в глибинні пласти свідомості, знаходити найхарактерніше у манерах, звичках, одягові, жестах. Саме тому ляльки, створені руками майстрині, живуть і приваблюють глядачів [76].

Персональна виставка художниці К. Емертелі працювала у Дніпропетровську. За словами художниці, її творчість спрямована на дослідження власної душі як складової частини Всесвіту. Для образного світу К. Емертелі характерні карнавальність та театралізованість. Він значно яскравіший, ніж наше буденне життя. Для художниці притаманні занурення у східну культуру та античність ("Меланхолія", "Персей"), звернення до казки і міфу ("Махаон", "Алеф"). Привертали увагу глядачів і витончені мініатюри ("Сакура", "Лілея", ""Золота троянда") [77].Ювілейна виставка заслуженого художника України І. Губського, присвячена 85-річчю від дня його народження, відбулася у Луганську. Експозиція складалася з 50 творів живопису, які переважно раніше не експонувалися. Ці роботи репрезентували творчість І. Губського попередніх десятиліть і давали уявлення про те, що захоплює художника сьогодні. Живопис І. Губського завжди відзначався глибоко соціальним духом, гострим проникливим баченням сучасності, вмінням знаходити органічне співіснування гармонійної краси з рисами справжнього трагізму та страждання ("Пам’яті шахтарів", "ГУЛАГ", "Повернення", Чисті руки", "Джерело", "Мати і дитина", "На зміну"). Образний світ художника надзвичайно складний і змістовний, при зовнішній невигадливості зображуваних мотивів ("Виклик", "Малий бізнес", "Луганські бомжі", "Три грації", "Оголена", "Діалог"). Виставка знайомила також з пейзажним живописом майстра. Цикл ліричних пейзажних творів І. Губського свідчить про поєднання в його мистецтві надзвичайного живописно-колористичного таланту і високої поетичності ("Індустріальний пейзаж", "Біловодськ", "Край донецький", "Вид із вікна", "Червоні терикони", "Блакитні далі", "Дорога", "Листопад"). Значну кількість експонованих творів складали роботи портретного жанру ("Дівчинка", "Шахтарі", "Літня жінка", "Портрет ветерана", "Скульптор О. Редькін", "М. Шуліка" та ін.) [78].

У Житомирі, у виставковому залі меморіального музею-будинку

С. Корольова відбулася перша обласна виставка-конкурс мистецтва витинанки, присвячена пам’яті майстра народної творчості України

С. Танадайчука. У виставці брали участь Л. Шараєва, І. Шиленко,

Т. Морозюк, Ю. Ясіновська. В. Колесник, С. Войналович та ін. Мистецтвознавці зазначали, що в представлених на виставці роботах можна було побачити відчуття часу та етносовісті [79].

Першу персональну виставку робіт Ю. Макушина було відкрито в Миколаєві в день його 70-річчя. Роботи майстра монументальної скульптури, заслуженого художника України презентував Миколаївський музей імені В. Верещагіна. І хоча як персональна ця виставка й справді перша, роботи автора особливого представлення не потребували. Бо Миколаїв буквально вибудуваний образами майстра. На персональній виставці Ю.Макушина демонструвалося 70 робіт із фондів музею та колекції майстра. Скульптури виконано в металі, дереві, камені, гіпсі. Вдало доповнював виставку живопис. Усю експозицію було розділено на комплекси: історико-героїчна тематика, портрет і біблійні сюжети [80].

Завершуючи огляд українських художніх виставок 2005 року слід відзначити, що зараз дуже часто художник змушений орієнтуватися на невибагливі смаки покупця, який сьогодні нерідко не володіє достатньо високою культурою розуміння і сприйняття мистецтва. Для художників і досі залишається відкритим таке питання, як закупівля творів для поповнення державної скарбниці з образотворчого й декоративного мистецтва. По суті, держава у цій справі майже зняла із себе функції меценатства, а це означає, що державні музейні колекції творами сучасного мистецтва не поповнюються. Придбання творів проводиться зрідка. Трапляється, що за придбаний твір художникові довго не виплачується ніякого гонорару, і не має значення кому – видатному майстрові, роботи якого мають попит за межами України, чи молодому митцеві, для котрого закупівля його творів є взагалі важливою життєвою подією. Також відсутні єдина гонорарна політика і розцінки на твори мистецтва, не збалансовані вартісні критерії. Об’єктивні розцінки нерідко підмінюються волюнтаристськими рішеннями посадових осіб, що призводить до порушення авторського права. Отже гонорарна політика, як правило, не відповідає нормам і є результатом прямих суб’єктивних оцінок [1].

Є ще одна, дуже важлива проблема, що стосується вивезення і ввезення мистецьких цінностей. У жодній цивілізованій країні світу немає такої бюрократично-митної тяганини, яку в нас тіньово проводять різні владні структури, по суті паралізуючи здобутки українського мистецтва, прирікаючи і нашу виставкову діяльність на становище, гідне жалю. А українські художники і самі ніяк не зацікавлені у розтринькуванні своєї мистецької спадщини, тож немає потреби штучно стримувати розвиток мистецьких процесів, як це було в радянські часи, створювати культурологічну ізоляцію України [1].І все ж, в силу своєї внутрішньої природи мистецтво, привносячи сенс, допомагає людині долати його шлях. Його завдання – у формуванні свідомості народу. Ця свідомість значною мірою формується під впливом образів, символів, створених митцями. В них викристалізується етична структура суспільства, бо художній досвід має моральну природу. Він вчить людину жити, діяти, боротися, творити. Він формує її розум, світогляд, моральні сили, світ відчуттів, емоцій, передає її суспільні надбання. Мистецькі цінності є особливо значущими тоді, коли вказують шляхи етнодуховного зростання особи. А цінність художнього твору визначається тим ступенем народження особистостей, який робить цю творчість духовно дієздатною. Мистецтво має стати реальною силою, здатною допомогти сучаснику зберегти людський вигляд і гідність, усвідомити своє місце в історії культури та відповідальність за неї.