Огляд художніх виставок в Україні у 2005 році

Своєрідну альтернативу офіційному учаснику від нашої країни запропонував фонд В. Пінчука "Сучасне мистецтво в Україні". Виставка в Палаццо Пападополі під назвою "Перші надбання" представляла світу твори українських авторів А. Савадова, В. Цаголова, Б. Михайлова та ін. Для тисяч туристів, які снували у ті дні Великим каналом, презентація України двома виставками виглядала солідно. Нюанси офіційної чи неофіційної експозиції цікавили лише журі й художників. Тож, незважаючи на критику та суперечливі оцінки, участь наших художників у Венеціанському бієнале стала певним знаком входження України у всесвітній мистецький простір [3].

Тут слід зазначити, що окрім широковідомого Венеціанського бієнале, в якому Україна вже традиційно бере участь, у Європі існують інші рейтингові фестивалі, які поки що залишаються недосяжними для українців. Одним із небагатьох фестивалів, на яких Україна може представити своє мистецтво, є вересневий Міжнародний фестиваль мистецтв у Магдебурзі, засновник та організатор якого – наша спів-вітчизниця Г. Брігер, котра вже близько 20 років мешкає у Німеччині. Основна тема фестивалю 2005 року – "Подорож у майбутнє. Сліди у Бутті", яку представила куратор з Нідерландів Ф. Лютгерінк. І хоча на фестивалі була велика конкуренція саме з боку голландців (вони представили аж 10 проектів), переміг лише один-єдиний український проект "У синьому небі слідів не зостається". Український проект складався із 8 самостійних художніх робіт та синтезував такі види мистецтва, як інсталяції, фото- та відеоарт, живопис та графіку. Родзинка проекту – відома робота В. Сидоренка "Жорна історії", відзнята ще 2003 році і представлена в урізаному вигляді на минулому Венеціанському бієнале. Окрім неї, свої роботи представили А. Сидоренко, В. Половець,

Ф. Лі, Г. Валієва, Г. Овчиннікова, С. Ясинський. В проекті брали участь також і наші емігранти: С. Святченко із Данії та С. Акерман із Франції [9].

Тож, участь українських митців у престижних закордонних форумах утверджували значення українського мистецтва, підвищували авторитет нашої держави у світі. Але, слід зазначити, що, попри всю престижність міжнародних акцій, найбільш вагомими митецькими подіями року стали все ж великі художні виставки, організовані на теренах нашої держави. І коли у минулі роки головну увагу преси привертали столичні заходи, то у 2005 році загальноукраїнське значення та резонанс мали виставки, що експонувалися не тільки в столиці, а й у різних регіонах країни.

Традиційно Міністерство культури і мистецтв України разом з Національною спілкою художників України організовують Всеукраїнські художні виставки "Мальовнича Україна", які відбуваються у рамках Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята "В сім’ї вольній, новій…". Вони вже побували на полтавській, запорізькій, вінницькій, чернігівській землі, на Київщині, Сумщині, Херсонщині, Черкащині, Хмельниччині, Львівщині. А 2005 року виставка, присвячена Т. Шевченкові – художнику, експонувалася у Кіровограді, у міському художньо-меморіальному музеї О.О. Осмьоркіна. Численні глядачі побачили велику кількість робіт живопису та графіки. Поруч з відомими майстрами було представлено твори молодих художників [10].Вже традиційною стала і Всеукраїнська виставка до Дня художника, яка проходила у Києві, у виставкових залах Центрального будинку художника. Живописці, графіки, скульптори та майстри декоративно-прикладного мистецтва з усієї України репрезентували свої останні твори – понад 400 робіт. Як і на попередніх всеукраїнських вернісажах, переважав живопис (більше 250 творів), значно менше було робіт декоративно-ужиткового мистецтва (близько 80), графіки (57), скульптури (32). Це було пов’язано як із творчими уподобаннями митців, так і – не в останню чергу – можливістю подання робіт на виставку. Щодо представництва Києва і обласних організацій відбулося чимале зрушення у бік регіонів. Загалом твори нестоличних митців складали понад дві третини експозиції, хоча серед скульпторів явна перевага була за киянами. Більш-менш рівномірно було представлено різні покоління митців. Якщо раніше на цих вернісажах часто домінували молоді, що прагнули показати себе на всеукраїнському рівні, то у 2005 році тут було чимало творів і досить поважних майстрів, і художників середнього віку. Виставка стала зрізом творчих пошуків сучасних українських митців, що працюють у різних жанрах і різних тематичних та стилістичних напрямках. Представлені роботи виявили досить високий рівень професіоналізму, широкий тематичний діапазон. Виставка показала, що митці все більше звертаються до фігуративу, умовно-реалістичних композицій. Вони тяжіють до видової та жанрової визначеності творів, що виявляє сучасну загальномистецьку тенденцію.

Як і раніше, у виставці 2005 року залишалася значна перевага за станковими роботами оптимальних "кімнатних" розмірів. І так само, як і в попередніх всеукраїнських експозиціях не було представлено значних тематичних полотен, історичних картин, що стали б помітним кроком у розвитку цього жанру.

На виставці було багато пейзажів та натюрмортів. У колірному та настроєвому розмаїтті вона представляла всю Україну з її затишними і мальовничими куточками природи, історичними місцями, квітковим буйноцвіттям. Значну частину експозиції займали живописні, графічні, пластичні портрети – історичних осіб, колег-митців тощо, а також міфологічні, філософсько-символічні сюжети. Досить різнобічно було представлено декоративно-ужиткове мистецтво – килими, гобелени, кераміка, скло, різьблення, ляльки, писанки, витинанки.