Огляд художніх виставок в Україні у 2005 році

"Від гравюри до монументального живопису" – такий широкий діапазон творчості одного з найповажніших донецьких художниківЮ. Петрушкіна, представлений у залах Центрального будинку художника. Ось уже півстоліття митець однаково успішно працює в графіці (гравюра, рисунок, акварель), а також у скульптурі (кераміка). Твори Ю. Петрушкіна сповнені поетичності, емоційності, змістовності, філософського осмислення буття. Його розписи, вітражі, мозаїки, прикрашають інтер’єри та екстер’єри багатьох храмів, як на Донеччині, так і за її межами. Серед кращих робіт, представлених в експозиції, – графічні рисунки "Євхаристія", "Портрет художника", "Весняні води", "Веселка", акварель "Десна", олійні картини "Весна", "Хлопчаки", керамічні композиції "Самотність", "Клоуни", "Викрадення Європи". Презентація в Києві – це вже сьома персональна виставка художника, який продовжує плідно й творчо працювати [29].

Ретроспективну персональну виставку показала в залах Центрального будинку художника закарпатська художниця М. Пуглик-Белень. Вона представила кераміку, живопис, графіку, гобелени, скульптуру малих форм, у яких виявився дух її рідного краю – його природа, етнографічні особливості, характери. У скульптурах малих форм майстриня з любов’ю і м’яким гумором відтворила жартівливі і зворушливі сценки з народного побуту. Плавністю, ліризмом, колористичною вивіреністю відзначалися її гобелени. Захоплення природою передавали живописні творі. Усі роботи співзвучні ліричному, поетичному світосприйняттю самої художниці [30].

У Центральному будинку художника експонувалася також виставка живопису М. Грималюка та кераміки В. Бондарчука. У творчому тандемі ці два львівських митця доповнювали один одного, представляючи глядачеві цілісну картину, пов’язану з рідним для них гірським краєм. Серед розмаїття матеріалів, які застосовуються в сучасному мистецтві, кераміка надає художникові виняткові можливості органічного поєднання кольору, пластики і фактури, свідомого використання конкретних виражальних засобів і, разом з тим, збагачення композиції несподіваними ефектами, одержаними в процесі випалу. Львівська школа кераміки є широко відомою і об’єднує більше восьми десятків яскравих творчих особистостей. В її ареалі й сьогодні з’являються нові імена, спостерігаються помітні спалахи творчої активності.

В. Бондарчук належить до числа досвідчених художників, хоч і вперше представив свою персональну виставку. Його творчість виразно тяжіє до "живописно-графічного" напрямку сучасної кераміки, серед найбільш характерних представників якого можна назвати З. Флінту,

М. Курочку, П. Марковича та ін. В. Бондарчук виявляє помітну постійність у формах своїх творів, виконує настінні пласти, тарелі та оригінальні ажурні композиції. Невеликі за розмірами, вони зберігають виразний камерний характер. У багатьох випадках схожість зі станковою картиною навмисно підкреслюється керамічним чи дерев’яним обрамленням. Воно формує площину чи, рідше, простір, де постають образи, які хвилюють художника. Така форма композиції має свої переваги: дозволяє зосередити увагу на деталях, на витонченому моделюванні пластики, технологічних ефектах, багатстві фактур керамічного матеріалу. З однаковою майстерністю, у відповідності до певного емоційного настрою, митець оперує м’якими, пастельними зіставленнями барв чи контрастами відкритих, насичених кольорів.

В. Бондарчук розвиває обрані теми в циклах творів. При цьому сам матеріал стає його активним помічником, співавтором у формуванні гами асоціацій. Спогади дитинства, стан навколишньої природи, власні візії та мрії творять основу натюрмортів та фантастичних пейзажів, фігуративних і абстрактних композицій. У пресі відзначалося, що в нинішньому неспокійному світі твори художника немовби повертають нас до простих, втрачених цінностей, приваблюють щирістю і безпосередністю, виражають пошану до матеріалу й творчої праці [31].Свідченням неперервного розвитку реалістичної української образотворчості стала перша персональна виставка Ф. Недошовенка, експонована в приміщенні Національної спілки художників України. Пейзажі майстра лаконічні, та водночас монументальні. Митець більше говорить кольором, аніж формами. Для нього завжди залишається головною колірна характеристика пейзажу, що відтворює настрій – і автора, і, насамперед, природи. Мистецтвознавці відзначали, що в зимових краєвидах Ф. Недошовенка є глибоко символічні моменти – картини переростають значення і пейзажного, і побутового жанрів. Це, швидше, картини-роздуми, у яких закладено безсумнівний філософський підтекст ("Етюд до картини № 2" та "Засніжена дорога"). Відверто архітектурних пейзажів у Ф. Недошковенка мало: "Успенський собор Києво-Печерської лаври", "Узбекистан. Гробниця святого" тощо. Навіть тоді, коли архітектурна споруда займає чільне місце в картині, митець зображує її в оточенні природи. На думку критиків, найвиразнішим серед таких пейзажів є відображення чернігівських соборів у картині "Дорога до храму". І хоча у доробку художника є і портрети, але після влаштування персональної виставки Ф. Недошовенка стало зрозуміло, що він, насамперед, пейзажист. Картин із відвертою декоративністю в художника небагато. Невелика кількість творів, побудованих на яскравих колірних контрастах ("Подих осені"), відзначається гармонійною цілісністю внаслідок майстерно створеної тональної єдності. Художник – майстер композиції: її конструктивної схеми, колірних мас, світлотіньової градації. Взагалі, виставка робіт Ф. Недошковенка стала помітною подією мистецького життя столиці. Всі, хто ознайомився з експозицією, були згідні з тим, що творчість художника – справжнє відкриття в українському мистецтві [32].