Синонімія и антонімія в поезії

2) в антонімічних текстах поета реалізуються такі види семантичних відношень (значень), як:

а) кон’юнкція (антонімічна єдність), яка знаходить вираження у поета за допомогою сполучника і (й), що підкреслює деякі із значень і об’єднує протилежності в одне ціле (віки й хвилини), і заперечних часток не, ні (ані), що підкреслюють відсутність чітко вираженої ознаки чи дії (ні жити – ні вмерти);

б) охоплення всього класу предметів, розділених на протилежності. Такі конструкції в І.Муратова характеризують здебільшого безмежність часу і простору (ера (безмежність) – мить);

в) суперечність (поєднання протилежних начал), що базується у поета на оцінному характері значень переважно прикметникових антонімів (світлі й скорботні);

г) взаємне перетворення, тотожність протилежностей, що дає змогу з’єднати протилежності в щось єдине. Особливо виділяються у поета прикметникові опозиції (перший – останній);

д) зіставлення, яке досягає у поета особливо високої концентрації в порівняльній конструкції (тоді – як зараз);

е) чергування (послідовність), що у письменника виявляється переважно в дієслівній антонімії й підкреслюється сполучником то (то зрівня – то нагромаджує);

є) диз’юнкція (сильна і послаблена), антонімічний контраст якої в І.Муратова створюють здебільшого повторювані сполучники (або) – або, (чи) – чи (або мир – або смерть);

3) одним із поширених засобів образності в поетичних творах І.Муратова є оксиморон, що зустрічається переважно в поєднанні означуваного й ознаки (беззвучний крик, невічне довголіття);

4) широке використання різночастиномовних антонімів, що дають можливість особливо глибоко розкрити сутність позначеного в його складному протиріччі – одна із стильових ознак І.Муратова. Такі антоніми у поета поділяються на три типи:а) антонімічні опозиції, які не утворюють одночастиномовну антонімію (зрячі – засліпла);

б) антонімічні опозиції, які утворюють конструкції з іншими антонімічними смислами (подвиг (свята) – діло буденне (будні));

в) антонімічні опозиції, що відповідають одночастиномовній антонімії (безсмертя – смертний, добрі – злість).

Найчисельнішою різночастиномовною опозицією в поетичній мові І.Муратова є опозиція прикметник – іменник.

3.3. Способи включення антонімічних пар у текст

При аналізі стилістичних функцій синонімів у поезіях І.Муратова говорилося, що в поетичному творі має важливе значення не тільки семантика слів, а і способи їх введення в художній текст. Це положення стосується і антонімів. Поетична майстерність І.Муратова виявляється не тільки в нових смислових зв’язках антонімічних слів у тексті, а і в способах їх введення в текст.

Одним із поширених у поета прийомів є уживання антонімів з антонімічними епітетами з метою посилення протиставлення: "Неокупною ціною мирні вижили човни, І туманні низовини Й радість першої стеблини, Й сум осіннього зела" (340). У наведеному тексті антонімічні епітети-означення перший – осінній (оказіональне значення "останній") підкреслюють антитезу радість – сум. Антоніми-означення створюють навколо антитези певний семантичний ореол, який конкретизує її мовне значення, крім того, антонімічні епітети надають симетрії поетичній структурі.

Інший фрагмент демонструє взаємодію вже не однієї, а кількох пар антонімів з парою антонімічних епітетів: "Щоб за любов мої кохані друзі І за ненависть недруги лукаві, Над тілом бездиханним стоячи, По щирості ридали і раділи" (34). Протиставлення друзі – недруги, любов – ненависть зв’язується в тісний вузол антонімічними епітетами-означеннями кохані – лукаві і разом вони підсилюють контраст явища, що відбувається. Наступна антонімічна пара паронімів ридали – раділи вносить концептуальну розрядку в текст і надає йому завершеності.