Синонімія и антонімія в поезії

Підкреслені полярні поняття стали темою і назвою однієї з найкращих збірок І.Муратова “Мить і вічність”, яку відкриває вірш, побудований на контрасті. Розгляньмо невеликий фрагмент із цієї поезії: "І дріма у Гномі Велет, І в незнане стежку стелять Мить і Вічність, Мить і Вічність" (325). Текст насичений антонімічними опозиціями Гном – Велет, Мить – Вічність, ступінь експлікації протилежних значень у яких неоднаковий: спостерігаємо у першій опозиції протилежність у протилежності (“у Гномі Велет”), а в другій – єднання протилежностей, кон’юнкцію значень. Але обидві пари антонімів позначають динаміку протилежностей, які існують у об’єктивному світі. Антоніми Мить – Вічність дають можливість авторові охопити все часове поле, показати широту часових кордонів і водночас об’єднати протилежні поняття.Фізичні якості, властивості чи стани предметів та сприйняття їх людиною. Тематична група, яка включає в себе слова, що оцінюють фізичні якості, властивості чи стани предметів, у І.Муратова зосереджується на синонімічних та антонімічних рядах тиша (безгоміння, мовчання) – крик (гук, рев): "Волав я про волю, і – вільний. Гей, люди! Я на фронті перед штурмом Ніч не спав од безгоміння, А в годину канонадну Засипав під гук гарматний" (147), "Отак би гукати і разом з криком Вихаркувать чорне гидке мовчання" (190), "Тиша здатна розбудити, Дикий рев – заколисати" (147). Візьмімо для аналізу останній текст, у якому градуальна опозиція тиша – рев побудована на протиставленні протилежностей. До того ж антонімічна відстань підсилюється поєднанням з іншою парою антонімів розбудити – заколисати. Звернімо увагу, що у Муратова тиша будить, а рев заколисує, тобто тиша, рев виступають у нього як певні стани, які можуть викликати протилежну, неочікувану дію. Як бачимо, у цьому фрагменті відбувається нагнітання протилежностей: між двома рядами антонімів (тиша – рев, розбудити – заколисати) та між підметами і присудками, що мають антонімічні відношення (тиша – розбудити, рев – заколисати). Така концептуальна напруга в поетичній тканині творів відповідає напруженому темпераментові митця.

Характеристика соціальних явищ. У поезіях І.Муратова, який не обмежувався інтимною лірикою, а хвилювався й суспільними болями, значне місце посідає громадянська лірика і відповідно лексика на позначення соціальних явищ. Серед цих слів, як і взагалі в поезії цього письменника, багато антонімів. У цій групі антонімів на передній план виступають традиційні антонімічні пари володар – раб, володар – невільник, фараон – раб, газда – хлоп, свобода – рабство. Для поета ці антонімічні поняття дуже актуальні: вони виражають соціальні контрасти і не мають кордонів, не обмежені у просторі і часі.

Розгляньмо фрагмент: "Я слів володар і невільник, Творіння їхнє і творець" (359). Об’єднуючи протилежні компоненти володар і невільник, автор хоче показати, що у творенні образу рівноцінно беруть участь обидва слова, що тут відсутній опорний компонент. У таких прикладах, як слушно зауважує В.П.Жуков, “ступінь участі компонентів в утворенні цілісного значення, єдиного образу приблизно однаковий” [Жуков, 1978, 97]. Поет називає себе одночасно володарем і невільником своїх слів, підтверджуючи це ще й у наступному рядку (“творіння їхнє і творець”). Такий прийом допомагає розкрити цілісність образу і уникнути зайвих коментарів. Градуальна опозиція володар – невільник у Муратова не передбачає проміжних членів, вона має право на існуванні у його поезії тільки в такій формі, як антонімічна пара.

Емоційний лад при змалюванні соціальних контрастів відчувається і в наступних рядках: "Чи відомо вам, Що слава пірамід не фараонам Належить, а безвісним їх рабам" (179); "Чом з мене хлопа, Не буде ґазди? Горе та клопіт – Мої гаразди" (123). Антонімічні ряди фараони – раби, хлоп – ґазда у поета не передбачають інших членів опозиції, оскільки проміжний член протиставлення семантичного змісту таких антонімічних пар існує тільки на генотипічному рівні. Як видно з прикладів, у словесній тканині творів І.Муратова антоніми на позначення соціальних явищ виступають лексико-семантичною опорою текстів.

Оцінка характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей людини. Остання тематична група антонімів, виявлена у нашого автора, вміщує слова на позначення оцінки характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей людини. Проаналізуймо один із фрагментів, що включає антонімічні пари цієї тематичної групи, з якого видно, як плідно, широко, багатоманітно виявляється у творах І.Муратова закон контрастів: "Щоб синові діти й дітей його діти Могли по землі своїх предків ходити – Стрункі і горбаті, славетні й безславні, Потворні і гарні, та всі – рівноправні" (133). У центрі твору три антонімічних пари, кожна з яких побудована на зіставленні контрастних понять. Доповнюючи одна одну, ці антонімічні опозиції ніби підсумовують усе сказане, інакше кажучи, вносять концептуальну розрядку у текст. Антоніми стрункі – горбаті, славетні – безславні, потворні – гарні загострюють увагу на проблемі рівноправності, спадкоємних стосунків між поколіннями, на загальнолюдських відносинах, на патріотичних почуттях незалежно від індивідуальних особливостей людини.

Досліджені нами градуальні антоніми дають підставу сказати, що, на відміну від інших їх типів, формою протиставлення у цих антонімів є градуальна опозиція. І протилежність у ній представлена в її найбільш “чистому вигляді”— як якісна контрарність (у нашій роботі 1, 3, 4, 5, 6, 8 тематичні групи) і протилежність основних координаційних понять (тематична група 2).