Синонімія и антонімія в поезії
Парадигма життя – смерть має відношення до ліричного героя і є вираженням протиборства в його душі, як, наприклад, у цьому тексті: "Мені смерть і життя Розпетляли таїни доріг... Мить лишилась мені. Але встигну..." (262). У цій поезії протилежність життя – смерть переводиться із особистісного плану в соціальний. Враховуючи більш широкий контекст, у якому ліричний герой виступає як поет, котрий повинен дивитися на світ розплющеними очима, одразу стане зрозумілою мотивація образу життя – смерть – прозріння героя, правдивий погляд на світ.Протиставлення правда – кривда І.Муратов часто подає через антонімічно-синонімічний трикутник з метою підсилення контрасту, як-от: "Неправда, що у правди сто облич, Що можуть ґендлярі за могорич На правду кривду перелицювати" (68). Фрагмент починає антонімічна пара неправда – правда, яка ніби дає поштовх для роздумів і разом з тим запевнення в тому, що правда є правда й іншого обличчя в неї немає. Ця впевненість підтверджується наступною антонімічною парою правда – кривда, де слово кривда має сильніший вияв протилежності, ніж неправда. Поєднання однокореневої і різнокореневої антонімії в одній парадигмі надає текстові, з одного боку, ніби емоційної стриманості, а з другого, категоричності і впевненості: правда ніколи не стане кривдою.
Таким чином, розвиток антиномій життя – смерть, правда – кривда пов’язаний із загальним рухом від проективності до концептуальності, до гармонійного єднання обох начал.
Прикметникові антонімічні пари. Комплементарні антоніми-прикметники позначаються у поета чіткістю протиставлення парадигм, і неабияку роль у цьому відіграють сполучники ні (ані), що привносять значення заперечення чи невизначеності, або сполучник чи із значенням диз’юнкції. Наприклад: " – Спи, зірко, спи. Ти думаєш, я вірю, Що ти – планета, мертва чи жива?" (226), "Там дочка його, мов зоря, Мов печальниця вечорова, Ані хвора, ані здорова..." (256). Крайні протилежні значення антонімів хворий – здоровий, мертвий – живий мають контрадикторні відношення. Пара антонімів мертвий – живий зосереджена у міркуваннях філософського характеру. Автор роздумує, він впевнений, що зірка – це не планета, але це щось таємниче, надосяжне. Поет наголошує, що не важливо “мертва” чи ” жива” зірка, а головне – вона є, існує.
Прислівникові антонімічні пари. Контрадикторні відношення у прислів-ників, що становлять третю групу комплементарних антонімів, можна проілюструвати на такому прикладі: "Й не боюсь я Повторювати те ж саме: – Я люблю! – Бо і нарізно, ми були з нею разом." (39). Спостерігаємо досить тісне зіткнення двох протилежних явищ нарізно – разом, які у тексті становлять одне поняття. Тільки велике земне почуття любові може об’єднати те, що протиставляється, тільки заради безмежного кохання можна і нарізно бути разом. І.Муратов дуже тонко підмічає ці нюанси людських почуттів, вдало використовує спосіб поєднання комплементарно протилежних компонентів. Таким чином, саме в цих рядках експлікується концептуальний рівень змісту вірша.
Аналіз комплементарних антонімів показує, що цей тип протилежності І.Муратов вживає не дуже часто. Але серед них є такі образи, які проходять через усю поетичну творчість митця (життя – смерть, правда – кривда, війна – мир, поразка – перемога). Як бачимо, протиставлення комплементарних слів-антонімів базується не на якісній ознаці, а на функції розмежовування ознак. Саме цю особливість антонімів-комплементативів відбивається в експресивних образах-контрастах, підсилюючи тим самим концептуальний елемент структури тексту.
3.1.4. Антоніми – контративи в поетичних текстах І.Муратова
Антоніми-контративи складають у мові поезій І.Муратова малочисельну групу (приблизно 10%) антонімічних пар, вжитих письменником у поетичних творах.
Відомо, що до цього типу належать антоніми, які виражають протилежну спрямованість дій, ознак та властивостей і представляють векторну протилежність [Новиков, 1973, 237].
Антоніми цього класу характеризуються вираженою спрямованістю і позначають дві однакові, протилежно направлені дії, де диференціальна ознака реалізується як протилежна спрямованість. До окремого розряду слів, що “позначають різноспрямовані дії, одна з яких знищує результати другої”, відносить такі антоніми і Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 204]. Тотожні визначення знаходимо і в українських мовознавців [Лисиченко, 1977, 104; 1997, 112].
У мовознавчій літературі відзначається, що найбільш широко цей антонімічний клас представлений дієсловами. Крім дієслів з їх розгалуженою системою форм (дієприслівники, дієприкметники), до нього входять прикметники та іменники з дієслівними коренями, а також деякі прийменники. Значення протилежності тут виражається як кореневими, так і афіксальними морфемами. При цьому значна кількість дієслів-антонімів має семантично співвідносні з ними дієприкметники (рідше прикметники) та іменники, що виражають протилежні властивості (якості).