Синонімія и антонімія в поезії

4) антоніми-контративи, як і антоніми-комплементативи, представлені у поезії І.Муратова порівняно невеликою групою антонімічних пар (близько 10%). Цей тип антонімів включає слова, які представляють векторну протилежність і діляться у І.Муратова на п’ять тематичних груп:

а) антоніми, що характеризують соціальні явища (зло – добро);

б) антоніми на позначення руху предмета у просторі (прийшов – пішов);

в) антоніми, що відтворюють різного роду конкретні дії (відчини – зачини);

г) антоніми, які характеризують явища природи (дмуть – перестануть);

д) антоніми, що виражають різні емоції, почуття (захолодив – зігрій). У поета переважають антоніми, що виражають почуття, внутрішній стан, емо¬ції, а не матеріальні явища;

5) поетичній мові І.Муратова властиве вживання контекстуальних антонімів, переважно іменникових (вогонь – крига, мир – смерть). Характерним є використання кількох пар контекстуальних антонімів для розбудови тексту, для вираження чи зняття внутрішнього напруження. Діапазон порівнюваних, зіставлюваних та протиставлюваних понять надзви¬чайно широкий і водночас існує коло домінуючих тематичних груп і образів в кожному із типів антонімів.

3.2. Стилістичне використовування І. Муратовим

лексичних антонімів у поезії

Семантична природа антонімів, що передбачає вираження протилежностей, дозволяє широко використовувати їх як яскравий виразний засіб у художній мові. Антоніми, що використовує Муратов, відтворюють його темперамент, бо саме за допомогою антонімів поет може звести і протиставити полярні почуття і настрої. Митець бачить життя у контрастах, що свідчить не про протиріччя, а про цілісність сприйняття ним дійсності.

Дослідження показує, що основна стилістична функція антонімів – бути лексичним засобом вираження антитези – у поетичній мові І.Муратова значно переважає над іншими. Слід підкреслити, що стилістичні фігури, основою яких є протиставлення, утворюються за рахунок не тільки лексичних антонімів, але й контекстуальних. Як стверджує Я.І. Гельблу, “антитеза як явище стилістики – дуже часто плід індивідуального, авторського слововживання” [Гельблу, 1965, 4-5]. З іншого боку, зображувальні функції антонімів не обмежуються тільки антитезою. Антоніми можуть виражати, наприклад, підсилення, постійність дій або станів, їх зміну чи послідовність [Давыдова, 1970, 151-152]. Такої ж думки дотримується і І.Б.Голуб, у якої читаємо: “Стилістичні функції антонімів не вичерпуються вираженням контрасту, протиставлення. Антоніми допомагають письменникам показати повноту охоплюваних явищ, широту часових меж” [Голуб, 1986, 64]. Л.О.Новиков також вважає, що “протилежності можуть у тексті не тільки протиставлятися, але й “складатися”, з’єднуватися, зіставлятися, розділятися, чергуватися, порівнюватися, доповнювати один одного і т.д.” [Новиков, 1973, 126]. Усе це дає можливість для вираження в мові за допомогою спеціальних лексичних засобів найрізноманітніших семантичних відношень: кон’юнкції, диз’юнкції, зіставлення і протиставлення, чергування, позначення всеохоплюваності, суперечності, взаємного перетворення протилежностей.

Слід відзначити, що у І. Муратова знаходимо усі зазначені види семантичних відношень в опозиціях протилежності. Розгляньмо тепер більш детально стилістичні фігури, яким наш поет надає перевагу.

Антитеза. Одним із надзвичайно емоціональних художніх засобів, який широко використовує Муратов, є антитеза, тобто протиставлення крайніх точок протилежностей. Під антитезою розуміють “стилістичну фігуру, що полягає в зіставленні протилежних явищ, образів, думок чи понять для підсилення виразності” [СЛТ, 1985, 16]. Основне призначення антитези полягає, з одного боку, в тому, щоб яскраво протиставити різні за своїми якостями та властивостями сутності або протилежні прояви однієї й тієї ж сутності, а з другого, – щоб уточнити їх принципову різницю, зробивши їх семантичним фокусом фрази: "Повільно течуть на чужині Для мене літа на межі..., Де недруг між друзів блукає І в норах сичить потайних: Ось плаче над страченим катом, За жертву його видає..." (42).Антитеза за своїм характером може бути нерозгорнутою і розгорнутою. За Л.О.Новиковим, перша – це просте протиставлення пари або декількох пар антонімів; у другій – антонімічні слова отримують додаткові визначення, їх зміст, характеристика розкриваються, розгортаються семантично за допомогою інших слів (у тому числі антонімів) [Новиков, 1973, 249].