Синонімія и антонімія в поезії

Важливим засобом вираження антитези є інтонація протиставлення. У синтагматичних опозиціях з інтонацією різкого протиставлення в І. Муратова особливо чітко виділяються два типи. У першому властивості, якості, дії і т.д. співвідносяться з однією й тією ж особою (предметом), у другому – з різними особами та предметами. Диференціюючу роль у структурі таких семантично протилежних компонентів виконує сполучник а: "Удень ходив коло овець..., А поночі, як тінь, зникав із хати" (53), "Одним усе видиться чорним, потворним, А другим – гарним та неповторним" (69). Таке протиставлення протилежностей також служить засобом актуалізації поняття, на яке автор хоче звернути особливу увагу. У першому прикладі важливими для автора є події, що відбуваються уночі (поночі) і стосуються однієї особи, а в другому – яким усе видиться іншим (другим), що підкреслює співвіднесення з різними особами. Крім того, у другому тексті спостерігаємо, як значення протиставлення одних антонімів (одним – другим) підкреслюється контрастністю других (потворним – гарним), які пов’язані з першим контекстом слів.

Протиставлятися у поета можуть як нейтральні слова, так і експресивно-синонімічні. Своєрідна експресія виникає при вживанні одного з членів антонімічної пари із запереченням: "Не донжуану – однолюбу заздрю Й мовчу про це, бо й сам такий давно" (1980, 78). Подібне з’єднання антонімів підкреслює значення одного з них, вжитого без заперечення (однолюб). Протиставлення не має такої гостроти, бо випав один із його елементів (сполучник протиставності), та саме його відсутність і надає підсилення смислу слова однолюб, наголошує на позитивності цього образу.

Відсутність сполучника виконує конструктивну функцію і в наступному фрагменті, в якому реалізується протиставлення: "Юрба мовчить. Говорить Прометей" (267). Цей стилістичний прийом забезпечує чітку контрастну характеристику образів і надає можливість робити акцент на тому антонімічному явищі (говорить), яке поет вважає важливішим за друге (мовчить).Кон’юнкція. Кон’юнкція поширена в поезіях І. Муратова, коли антонімічні пари виступають як антонімічна єдність. Цей тип опозицій протилежності зазвичай виражається за допомогою сполучника і (й): "О ні, не знав Іов, що тим гріхом правічним Грішили споконвік володарі-царі Небесні і земні" (128), "Над книжкою безсонною порою В очах пекла ночей безсонних сіль... Над хибами й просвітленнями їх" (1980, 161), "У садочку, в лісі, в лузі Стебла й руки верховіть, Вічні недруги і друзі В давній спразі, у напрузі" (174). Такий вид семантичних відношень, як кон’юнкція, має значення об’єднання протилежностей в одне ціле, і сполучник і тут виступає у своїй основній функції. Члени синтагматичних опозицій небесні – земні, хиби – просвітлення, недруги – друзі утворюють своєрідні об’єднання контрастних за значенням слів.

Використовування антонімів у цій стилістичній функції іноді приводить до нанизування антонімічних пар: "Провесінь. Віриться в щастя – Передбачене і стихійне, Ортодоксальне і дискусійне, У банальне й оригінальне, У суспільне й у персональне..." (160). Такий прийом має велику художньо-виразову силу. Образ щастя у різноманітних його ознаках сприймається з більшою повнотою на тлі протилежних ознак, виражених антонімами.

Антонімічний контраст із повторюваним сполучником і, що експресивно підкреслює деякі з тих значень, котрі властиві словам у синтагматичній опозиції кон’юнкції, особливого значення набуває в контексті зі словом “все”. Тоді із значення кон’юнкції випливає значення загальності, глобальності охоплення об’єкта: "Де все підвладне пристрасті одній – Віки й хвилини, думність і буремність" (1980, 140), "Змішалося усе: буденне і святкове, Гудрону дзеркало і придорожній пил, Накреслене у плані й випадкове" (1980, 181). Значення повноти обсягу стало основою для створення словесних образів, глибоких за своїм змістом і яскравих, оригінальних за мовною формою.

І. Муратов використовує також стилістичний прийом, який підсилює значення кон’юнкції. Його сутність не в протиставленні антонімів, а в запереченні, у нейтралізації їх, у відштовхуванні від крайніх ступенів прояву якої-небудь якості: "Пиши і не шукай Ані благословінь, ані прокльонів" (1980, 140), "І лихим суховієм обдерті, Мов дерева, забуті дощем, Ми не смієм ні жити, ні вмерти" (185). І.Муратов іноді користується цим прийомом для зображення невизначеності явища: ні благословіння – ні прокльони; ні жити – ні вмерти. Вживання антонімів із запереченням потрібне для того, щоб підкреслити в описаному явищі відсутність чітко вираженої ознаки чи дії. Синтагматичні опозиції з часткою ні (ані) мають яскраво виражене значення підсилення заперечення і являють собою трансформ антонімічного контексту із запереченням (не шукай і благословінь, і прокльонів; не смієм і жити, і вмерти).

Часто подібне вживання антонімії вказує на такі поняття, котрі у мові не мають точної назви: "Гасне в поросі колісне гуркотіння, Сяє сонечко не здалека й не зблизька" (1980, 102). Якщо частка ні (ані) вносить значення підсилення в семантичні відношення антонімів у тексті з запереченням, то частка не виступає як безпосереднє заперечення самих якостей і властивостей, виражених антонімами здалека – зблизька.

Позначення всеохоплюваності. Як ми вже бачили, в поезії І.Муратова поширені конструкції, в яких семантичні відношення протилежності охоплюють увесь клас предметів, явищ чи властивостей: "Пробач, товаришу, мені За те, що розповім я скупо Про ті безбарвні ночі й дні" (57), "О щире слово, що в душі єси Й карбуєшся для свят і буднів Друком" (112), "Нам віриться: високій нашій мрії Підвладні будуть кожна ера й мить" (228). Антонімічні опозиції ночі й дні, свята і будні охоплюють суцільний час, усередині якого змінюються ночі й дні, свята й будні, а пара антонімів ера й мить демонструє всеосяжність часу. Так, наведені експресивні антонімічні пари створюють цілісну картину опоетизованого навколишнього світу. Безмежність часу і простору спостерігаємо і в таких рядках: "Як пахтить земля! Дароване безмежністю і миттю Вдихаю вдячно зблизька і здаля" (1980, 151). Поета захоплюють динамічні контрасти, бо разом з ними рухається його дух, його думка через мить і безмежність у широкий простір, далекий і близький.