Синонімія и антонімія в поезії

Функція диференціації у поезіях І.Муратова може бути зумовлена не тільки потребою уточнення, а й обмеження, звуження меж певної семантеми: "А тополі – тихі, не шелеснуть, А хмарки над ними – тануть, чезнуть" (131).

Синоніми в таких випадках виконують таку ж функцію, як повторення одного слова, вони у поета можуть і сполучатися з повторенням: "Ходить геній між нами: – Погину, погину, помру, Бо несила мені животіти З такими нездарами" (1969, 72). Уся суперечливість і складність долі героя підкреслюється вживанням синонімів погину – помру і повтором слова погину разом з антонімічною парою геній-нездара. Така конструкція виступає тут засобом організації тексту.

Вживання в одному тексті лексичного повтору і лексичних синонімів найчастіше мотивується у І.Муратова диференціацією, яка зумовлена потребою виразити відтінки поняття: взаємного уточнення, наростання ознаки, коли кожний наступний синонім виступає як деталізуючий щодо попереднього, а кожний наступний повтор увиразнює експресію тексту: "...Кричу, сповіщаю, Потойбічною пам’яттю лещу: Не прощав, не простив, не прощаю, Не дозволю простить, Не прощу!" (115). Однак наявність синонімів з фоновими семами (колись сповіщали голосом: виголошували) і повтору дієслова прощати виражає в тексті не тільки інтенсивність дії, а й вносить додатковий семантичний компонент: не просто кричу, а в такий спосіб іще й сповіщаю.І.Муратов майстерно використовує в одному творі синоніми не тільки одного, а й кількох СР. Включення в той самий контекст компонентів кількох СР збільшує експресивну силу висловлення, допомагає повніше розкрити тему: "Чому мені смутно й тривожно? Падають зорі. Минають життя мого дні. Падають зорі у вічність, у безвість назавше. Гаснуть, зникають, мільйони сторіч відпалавши..." (43). У наведеному фрагменті переплітаються і взаємодіють три СР смутно – тривожно, вічність – безвість, гаснуть – зникають. Кожна пара синонімів є уточнюючою по відношенню одна до одної. Синоніми смутно – тривожно, що виражають душевний стан людини, об’єдналися в СР того самого емоційного наповнення, смислова функція якого полягає в посиленні значення: так смутно, аж тривожно почуває себе ліричний герой. А причиною цієї тривоги є зорі, що падають не просто у вічність, а у безвість. І посилюється відчуття тривоги і смутку ще й тим, що зорі, падаючи у безвість, гаснуть, та не просто гаснуть, а зникають назавжди. Усі синонімічні лексеми позначають ускладнення, що викликають переживання, усвідомлення неприємної ситуації. Така констркуція дає можливість поетові виразити сутність філософських роздумів.

Ця функція випливає щоразу, коли поет вибирає з синонімічної парадигми слова, необхідні для позначення певного предмета чи явища, а читач, сприймаючи це слово, ставить його в ряд з іншими, близькими за смислом словами, уточнюючи позначений ним зміст. У цьому смислі, як зазначає Л.О.Новиков, кожний правильно, оптимально вжитий синонім може розглядатися як результат уточнення думки [Новиков, 1968, 23].

2.2.2. Заміщення як спосіб використовування синонімів

Поширеним способом використовування синонімів у поезіях І.Муратова, як і взагалі в поезії, є заміщення (уникнення тавтології). На думку Л.А.Булаховського, заміщення потрібне “як засіб урізноманітнювати мову” (Булаховський, 1955, 37). Кожина М.М. вважає, що “функція заміщення (“чистого”, уточнюючого смислу, або з експресивно-стилістичним завданням) є основною функцією синонімів” (Кожина, 1983, 113). Стилістична функція заміщення дуже важлива, як зазначає І.Б.Голуб, “коли необхідно уникнути повторення слів” (Голуб, 1986, 50). Відомо, що субституція мовних одиниць являє собою один із прийомів дослідження їх значень, один із шляхів вивчення семантичної синонімії (Ullmann, 1959, 108).

У поетичних творах І.Муратова, які відзначаються добрим смаком і вишуканістю форми, синоніми виконують не тільки суто смислову уточнюючу функцію, а й естетичну, покликану сприяти фонетичній різноманітності тексту, його милозвучності. Наприклад: "Моїх нездійснених бажань Непереможене тяжіння. Цього волів, того жадав, А де ж воно?" (314), "Ось хуртовина перестане... – Старий, дай руку, прощавай! Я не загину в завірюсі" (55), "Кличе музика в сад, Манить в затишок присмерк вечірній" (44), "Всьому буває край: грозі й навальним зливам, Рубіж і для сльоти, і для вітрів лихих..." (1980, 132).

Функція заміщення характерна перш за все для слів, які володіють близьким смисловим об’ємом, через що вільно заміщують один одного: волів – жадав, кличе – манить, край – рубіж, хуртовина – завірюха.

Спостереження над синонімічним слововживанням у віршах Муратова показує, що синоніми, які реалізують функцію заміщення, поет частіше вживає в одному синтаксичному цілому чи в одному творі з метою активного формування стилістичного контексту і рідше в одному реченні для фонетичного урізноманітнення мови. Для прикладу порівняймо такі рядки: "Я: Посовітаюся з тополями, Спитаю ради в ясенів" (175), "Дерев’яні черевики Б’ють камінну путь, Чорна курява над шляхом – Карняки ідуть" (186). У першому фрагменті І. Муратов вживає слово посовітаюся і синонімічне йому словосполучення спитаю ради з метою уникнення фонетичного повтору. У другому прикладі синоніми путь – шлях зв’язують складові частини тексту в одне речення за смислом і цим самим передають розвиток думки, її рух. У такий спосіб поет майстерно використовує синоніми для реалізації міжфразових зв’язків.Приклади доводять, що І.Муратов дуже тонко відчуває нюанси синонімів. Їх уживання у письменника ґрунтується на доборі із словникового складу мови найбільш відповідного слова з погляду його смислу та виразності, наприклад: "До високої скелі піхотинець іде. Невідома дорога, незнайоме село. З фронтової тривоги посмутніло чоло" (28), "І ти зітхнеш, і ти згадаєш Крим, І скель брунатних кам’яну підкову, І понад морем кременисту путь" (31). Загальне, що лежить в основі синонімів невідоме – незнайоме, кам’яна – кремениста, дозволяє вжити в мові одно слово замість другого. Але поет, добираючи прикметники з ряду синонімічних, зважає на те, наскільки цей прикметник сполучний із значенням означуваного ним іменника. Використані синоніми поруч із диференціальною функцією мають додаткові смислові відтінки: кам’яна підкова скель – підкова з каменю, а кремениста путь асоціюється ще з додатковим прихованим – "важка". Тому кожний із синонімів придатний для сполучення тільки з певним іменником, хоч вони відтворюють в основному, власне, ту ж саму ознаку. Якщо прикметник невідомий вдало поєднується з іменником дорога, то не зовсім придатний він для сполучення з іменником село, таким же не досить доречним буде означення кам’яна до іменника путь. Замінюючи одне синонімічне слово іншим, письменник звертає увагу на різницю у відтінках їх значень.