Синонімія и антонімія в поезії
На позначення стану задоволення поет використовує синонімічні іменники сміх – регіт: "Зачувся сміх. Я озирнувся: скрізь Мовчали скелі і гули провалля. А сміх лунав, а сміх зростав дедалі І вже на дикий регіт переріс" (90).
Використовуючи ці синоніми, поет не випускає з поля зору їх розрізнювальні відтінки і ставить кожен із них на своє місце. Поряд із словом сміх поет вживає слова, що доповнюють і деталізують характеристику такого стану: сміх спочатку зачувся, потім лунав, зростав і насамкінець переріс у регіт. Автор розташовує синоніми у послідовному наростанні їх семантчних якостей, бо регіт – це вже голосний сміх, а дикий регіт – надзвичайно голосний сміх. На цьому прикладі І.Муратов демонструє народження експресії сарказму.
Проаналізувавши ідеографічні синоніми четвертої підгрупи, яка представлена в основному дієслівною синонімікою на позначення психічного стану людини, вважаємо, що добір і застосування таких синонімів поет проводить з почуттям міри і художнього смаку, використовуючи синонімічні слова в тканині поетичних творів як словесні штрихи до передачі психічних особливостей людини. У виборі того чи іншого синоніма з наведених пар Муратов орієнтується не тільки на їх смислову відмінність (вона досить виразна), а на доречність його застосування у сполученні з іншими словами фрази.
Синоніми, відтінки значення яких пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів синонімічного ряду (СР), або з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. П’яту підгрупу ідеографічних синонімів складають синонімічні слова, відтінки значення яких пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів СР.На думку дослідників, різна сполучуваність – це досить характерна ознака ідеографічних синонімів, бо вона “відрізняє їх один від одного і за широтою обсягу означуваного поняття, і за сферою вживання в мові” [СУЛМ: ЛФ, 1973, 72]. До цієї підгрупи віднесемо також, за Л.А. Лисиченко, ті синоніми, відтінки значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. Кількісно такі слова поступаються іншим підгрупам ідеографічних синонімів як у поезії І. Муратова, так і в українській мові взагалі.
Проаналізуймо спершу синонімічні слова, які відрізняються характером сполучуваності. Цей тип синонімічних відношень у поезіях І. Муратова спостерігається переважно в іменниковій та прикметниковій синонімії.
Розгляньмо іменниковий СР: "У присмерку лиш контури існують – Домів... дерев... Без суті. Без єства." (383). Іменник єство відрізняється від синонімічного суть тим, що сполучається переважно з іменниками – назвами осіб.
Відповідна залежність представлена і в прикметниках, де синоніми мають різні можливості поєднання з іншими словами. Наприклад: "Подалі від байдужих і інертних!.. Біографам щось віри я не йму" (390). Так, прикметник байдужий, що означає бездіяльний, відрізняється від синонімічного інертний тим, що сполучається переважно з іменниками назвами осіб. У подібному тексті нейтралізується диференціальна сема, зумовлена сполучуваністю, тому слова набувають більш близького значення й можуть виступати, як однорідні: байдужі – інертні.
Така ж обмеженість у сполучуваності властива слову неживий порівняно з синонімічним мертвий: "Без всіх живих, що стануть неживі На цій землі, коли над мертвим її тілом..., Стерильно зацарює небуття" (397). Неживі – не обов’язково мертві, адже нежива природа ніколи не була живою. Мертвий – той, що був живий.
Вживання подібних синонімів в одному контексті потрібне авторові не тільки для лексичного урізноманітнення тексту, а насамперед для розкриття властивостей людини.
Обмеження в сполучуваності синонімів пов’язані з відмінностями в самих явищах, які виражаються словами, відмінностями в значеннях слів. Така синонімія, вважаємо, має велике стилістичне значення, бо передає своєрідний авторський акцент на певному явищі чи його особливості.
До синонімів, що входять у п’яту підгрупу, відносять і ті, відтінки значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. Цей тип синонімів у Муратова представлений в основному іменниковою синонімією на позначення психічного стану особи: зрада – омана (44), хиби – помилки (65), фантазії – химери (101), вигадка – неправда (210), тортури – муки (346); рідше дієслівною: калатай – бий (379) та прикметниковою: заповітна – завітна (382).
Візьмімо для аналізу іменникові пари, що домінують у цьому типі відношень: "І він повів тоді про інше, Про найболючіше, найгірше: Про наші хиби, й помилки..." (65), "Ані зради не було, ні омани, Щастя не розбив їй третій хтось" (44). Аналіз словотворчих можливостей кожного з іменників показує, що до іменника хиба є відповідні дієслова хибувати, схибити, а в синонімічного помилка таких відповідників не існує. З двох іменників зрада і омана перший має в сучасній мові дієслово (зрадити) і форму дієслова (зраджений), а другий таких співвідносних слів не має. Як видно з прикладів, цей тип синонімічних відношень у І. Муратова спостерігається переважно в іменників, що виражають психічні якості чи властивості людини.