Синонімія и антонімія в поезії

Останнім часом здійснені спроби намітити ряд різновидів протилежності. А.О.Уфімцева, говорячи про антонімічні відношення слів, виділяє два типи протиставлення: власне антонімію і конверсію [Уфимцева, 1968, 192-193]. Дж.Лайонз у своєму “Вступі до теоретичної лінгвістики” поряд із власне антонімією виділяє два інших типи протилежності: додатковість (комплементарність) і конверсію [Lyons, 1969, 460-470].

Однак Л.О. Новиков, узагальнюючи існуючі в науковій літературі погляди розробив найбільш повну класифікацію антонімів, якої дотримуємося і ми.

Звичайно виділяються три ознаки, за якими антонімічні слова вступають у відношення опозиції: 1) гра¬дуальність / неградуальність ознаки; 2) спрямованість / неспрямованість дії чи ознаки; 3) відповідність одному явищу чи процесові (тобто одному денотатові) – відповідність різним денотатам [Новиков, 1973, 195-243].

Основні класи антонімів, які виділяються, відповідають названим трьом типам опозиції.

Перший клас представляють антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять. Це ті слова, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища.

Другу групу антонімів представляють слова, які означають протилежну спрямованість дії або ознаки. Найбільш широко цей тип антонімії представлений дієсловами.

Третій клас представляють антоніми, що відтворюють комплементарну протилежність, тобто протилежність понять, що доповнюють одне одного.

Нарешті, четвертий клас, який виділяється в багатьох працях, представляють антоніми-конверсиви. Під конверсією мається на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони і яке для кожної із них має протилежне значення. Однак, на думку Л.О. Новикова, антоніми-конверсиви не утворюють висхідного класу, бо "вони утворюються за рахунок особливого вживання слів, що володіють конверсивними властивостями, із трьох попередніх класів" [Новиков, 1973, 238].

Для нашої роботи особливо суттєвим є питання про контрарну, комплементарну та векторну антонімію як найбільш виявлені у розглянутих нами поезіях І. Муратова.

3.1.2. Антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять у поезії І. Муратова

Досліджений матеріал дає право зазначити, що цей тип антонімів у І. Муратова помітно переважає над іншими: у процентному відношенні контрарні антоніми складають близько 80%, 10% – комплементарні антоніми, і приблизно 10% – векторні антоніми. Характерною особливістю цього класу антонімів є те, що він об’єднує слова, які не виражають спрямованість дії чи ознаки, але виявляють градуальність опозицій. Під градуальними (ступінчатими) опозиціями розуміємо, як вважав М.С. Трубецькой, такі опозиції, "члени яких характеризуються різним ступенем або градацією однієї й тієї ж ознаки…Член опозиції, котрому властива наявність крайнього (максимального чи мінімального) ступеню даної ознаки, називається крайнім або зовнішнім; інші члени є середніми" [Трубецкой, 1960, 83].

Градуальність даних ознак виявляється в тому, що між антонімічними лексемами існують слова, що називають проміжні ступені. При даному типі антонімії сума значень антонімів не вичерпує всього родового поняття, оскільки між цими двома поняттями розміщається цілий ряд перехідних ознак.Схематично відношення антонімів, що виражають градуальну протилежність, Л.О. Новиков позначає як коло, між протилежними секторами якого існує проміжне поле, на якому розміщуються перехідні ступені [Новиков, 1973, 30].

З погляду зовнішнього вираження така опозиція має декілька різновидів. Перш за все виділяються антонімічні протиставлення, що охоплюють цілі парадигми градуально розташованих антонімів, за термінологією Й. Філіпця їх називаємо "ступінчаті групи" [Filipeс, 1961, 222]. Опорою такого протиставлення є основні нейтральні слова, останні ж члени парадигми, хоч вони й виражають різний ступінь вияву ознаки, нашаровуються на це протиставлення й виступають як синоніми для вираження інтенсифікації або як експресивні синоніми. Власне їх значення, як відмічає Д.М. Шмельов, зумовлене їх співвідношенням із нейтральними словами [Шмелёв, 1964, 148].