НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА (1855-1920)

Та не все так легко робиться, як говориться. Аби так зробити, як він грозив, треба мати більше енергії, а у Славка її не було» [36].

Довго плекала надії на щастя й Галя, доля якої визначена епігра¬фом з Шевченка: «Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати».

У поняття «щастя» Галя вкладає не так уже й багато: «Упокорена долею через смерть батька, вона так добре пізнала, що то біда, що прив'язаний до мужчини не хотіла відлучити від його становиська і від забезпечення, яке він може дати жінці» [35].

Не дивно, отже, що симпатії до чоловіків залежали повністю від їх соціального становища. Те, що син декана, майбутній священик, був негарний, для Галі не мало значення: «Вона була щаслива і гор¬да, бо знала, що кожда панна з її товариства з охотою за нього пішла би» [37]. Та щастя її було передчасне.

Шлюб по любові, не підпертий вигодою матеріальною, у їхньому стані виключався. її обранець Роман також поважає насамперед стано-висько, тому, закоханий у Галю, одружується з Мальвіною, донькою інспектора, «про котру всі знали, що дуже негарна і що її батько залицяється до всіх молодих людей, обіцяючи протекцію при екза¬менах» [38].

Ледве оговталася від одного удару — доля навідліг б'є Галю ще раз. Якраз тоді, коли, здавалося, щастя підійшло до неї впритул, заскоботало серце, дивними променями освітило її апатичну, роз¬чаровану зрадою душу.

Нарешті вона зустріла чоловіка до вподоби. То був Стефан, який закоханими очима дивився на Галю і навіть освідчився їй. ЖиттяГалі наповнилося новими барвами і змістом. З яким трепетом вона відривала пелюстки романцю, вимовляючи слова ворожби:«Лю...бить, не лю...бить». Скільки чуття прихованої дівочої спраги вклада¬ла вона в ті слова, з хвилюванням чекаючи того виплеканого мріями слова з його уст.: «Не любить! — сказала вона нарешті, обриваючи два листки нараз.

—Ні! — підхопив він скоро. — Романець говорить за мною. Ви обірвали

два листки накінці. Ви не хочете знати, що я вас люблю, що я був би

яайщасливіший з людей, якби ви хотіли бути моєю жінкою...» [46].

Пропускаючи традицію через своє сприйняття життя, Кобрин-ська засвоювала його, водночас переосмислюючи й підпорядковуючи вимоги часу. її філософські роздуми спрямовані в бік етичних проб¬лем, а творчість звернена до духовного світу особистості. При цьому завжди присутній «великий» — соціальний — план; він і визначає проблеми «малого» — особистісного плану. Поетично забарвлена сцена освідчення в коханні закінчується прозою — торговою угодою:

«Ви знаєте [...], що я сирота і, як більша частина сиріт, не маю ніякого маєтку...

—Знаю се, — підхопив він скоро, — але я маєтку не хочу, а потребую

лиш кілька соток, при тім числю на свою і вашу родину» [48].

Галя ще плекає слабку надію; робить якісь потуги в тому напрямку мати, але читач не сумнівається в примарності Галиного щастя. Кінець стежки, де стояли закохані, встелений опалим листям; обір¬ваний романець під ногами; ключ відлітаючих журавлів з сумним прощальним курликанням — цілком виразно «натякали» на кінець їхнього спільного шляху і передчасно потоптане меркантильним світом кохання. Вони розійдуться — кожний своєю стежкою з навік недокінченою мелодією любові й надії на щастя.

Проникнення Кобринської у внутрішній світ персонажів виявляє її художню майстерність і глибинне розуміння різних людей у різних ситуаціях. Головна особливість повісті — її ліризм, концентрація на найбільш значних епізодах, які через деталь, підтекст розкривають життя і внутрішній світ героїв.