НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА (1855-1920)

Бідній Галі аж мороз пішов по тілі, і всі її думки про ліпшу долю сільських жінок замінилися в страх і гидоту. Вона пса не вдарила би так, як тут чоловік зневажає другого, рівного собі чоловіка, приятеля і товариша жит¬тя» [43].

Картина вражаюче красномовна. У ній, як на долоні, соціальна динаміка: гніт, темнота, відсталість, родинне кріпацтво селянки — незрівнянно гірше і болючіше, ніж жінки благородного стану.

Письменниця заглиблюється в моральний смисл соціальних про¬цесів, скрупульозно розбираючись у причинах і наслідках такого становища жінки, не зупиняючись на рівні аналізу, а інтенсивно прямує до синтезу. Вона досягає активізації читацького інтересу і здатності читача виносити свій суд і брати на себе моральну відпо¬відальність.

Такій активізації сприяють різні засоби відтворення дійсності. Най¬частіше — це засіб контрасту, який є центром поетичної системи повісті «Ядзя і Катруся». Він визначає всі компоненти твору: композицію, сю¬жет, образну систему, організацію мови, позасюжетні елементи.

Головні героїні — різні не лише за характером, зовнішністю, соці¬альним становищем, а й за національністю. Виплекані молоком однієї матері (Катрусиної), вони, проте, жили в зовсім різних умовах. «Коли Ядзя проживала, мов вазонова цвітка, переношена з покою до по¬кою, від вікна до вікна, залежна від догми вельми доглядаючої її руки, — Катруся, як дика хопта росла власним промислом і власними силами» [79].

Ядзя виростала у розкошах під пильним доглядом бонни-францу-женки та гувернантки. їй дозволялося мати навіть живу іграшку (Кат¬русю). Дівчині її становища не доводилось (та й не випадало) дбати про хліб насущний. Батьки любовно оберігали її від найменших гос¬подарських проблем, що могли би зіпсувати її настрій.

Катруся ж з раннього дитинства покладалася тільки на себе саму. Заробляла на шматок хліба, розважаючи панночку Ядзю; після смерті матері, сама ще дитина, бавила дітей у чужих людей.

«Але Катрусі скоро навкучилась криклива дитина і штурханці ґаздині, покинула, отже, службу і утекла назад до вуйка. Коли вуйко набив і відвів

375

назад до ґазди, вона таки не була там довго, а що боялася утікати до вуй¬ка, то уганяла по селі від одної хати до другої» [79].

Після такої життєвої школи Катруся аж до повноліття зупини¬лася у старих господарів. Там виросла на гарну дівку: «Мала міцний, | високий стан, чорне, як вуголь, волосся і тонкі брови над чорними блискучими очима; кругле смугловате лице аж пашіло здоров'ям, а повні здорові губи червонілися, гейби восени калина. Коли, бувало, у неділю убереться і стане на воротах, то усі парубки, що ідуть ] вулицею, ззираються на ню, а як її який зачепить, то вона так голосно і дрібонько сміється, якби горохом в решеті котив» [80].

Там і закохалася у війтового сина, Івана. Не довго тривало її щастя. Іван одружився з найбагатшою дівчиною села. Мужньо пере¬жила цей удар Катруся. Щоб не розважати людей своїм сердечним болем, вона поїхала на тютюнові плантації до Молдавії. Мусила зноси¬ти всякі негоди, терпіти брудні посягання шафара, глум і насміхи натовпу; долати нелюдські умови праці й побуту.

Повернулася в село, не втративши людської гідності і дівочої честі. Вийшла заміж за такого ж, як вона, небагатого хлопця Максима. Добрий, роботящий, хазяйновитий, він не кривдив своєї дружини, та прожив у парі з Катрусею недовго. Помер, залишивши дружину з малими дітьми.

У такий тяжкий час дороги Ядзі і Катрусі знову перетнулися. Злидні, холод і хвороба так виснажили Катрусю, що її годі було впізнати:«На постелі, прикрита грубою веретою, лежала молода жінка. Губи мала засохлі, очі блищали, а лице палало темним рум'янцем. Груба, брудна по-душка висунулася з-під голови і упала на землю; хора опустила руки, як би хотіла її підняти, але не ставало сил. Двоє дітей дерлося на землі над яко¬юсь мищиною, а старший хлопчик, що був на дворі, причик на лаві і ди¬вився у вікно, певно, щоби видіти, що діється з панями» [78].