НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА (1855-1920)

360

яаночого ґаздівства. Почала з себе, запровадивши деякі зміни в гос¬подарюванні.Найближче оточення не розуміло її, вважаючи дивачкою і сміш¬ною. Кобринська замкнулася в собі і жила подвійним життям: у своїй хаті і на людях. Чоловік був тим єдиним сердечним другом, котрий умів вислухати, зрозуміти напрям думок і планів своєї дружини та розрадити і потішити її: «Мій чоловік, завше щирий повірник моїх думок, в той цілі вистарався для мене о книжку «Про неволю жінок» Штуарта Мілля в німецькім перекладі. Нічо мені більше не могло зробити прислуги, — мої декуди темні і необ'яснені думки об'ясня-лись одною з перших наукових поваг; то мені надавало певності і сили [...]. Штуарт Мілль запанував над усіма моїми думками, і я загадала а навіть зачала разом з чоловіком переводити се його діло на руське. Захотінка переводити Штуарта Мілля на руське була також ознакою важного звороту в моїх думках» [319—320].

1882 р. Теофіл Кобринський помер. Зламана нещастям і сердеч¬ною розпукою, молода вдова повертається під батьківську стріху: «Я знаходилася в розпуці, — писала Кобринська. — Крім пекучого болю, нічого більше не відчувала, і, крім мого нещастя, нічо мене більше не обходило. Се трохи непокоїло моїх близьких, браття і свояки старалися мене наводити на літературні питання, котрі мене завше так живо займали, але се лиш з трудом їм удавалося» [320—321].

Для покращення гнітючого настрою батько взяв дочку з собою до Відня. Брати намагалися залучити сестру до культурно-громадського життя Відня, активними учасниками якого були самі. З ними ходи¬ла Кобринська на лекції в українське студентське земляцьке това¬риство «Січ», засноване 1868 року. Там вона познайомилася з Оста¬пом Терлецьким (1850—1902), відомим громадським діячем, публі¬цистом, літературознавцем, ученим, видавцем.

Терлецький перший після чоловіка серйозно, без підозріння, сприйняв її розмови «про загальні справи» як реальні і варті уваги. Більше того, в її яскравих, емоційних розповідях Терлецький вгадав непересічний талант і тут же порадив їй писати: «Але про що і як?» — питала-м здивована. «Про те, що говорите, і так, як говори¬те», — звучала лаконічна відповідь Терлецького» [321]. І вона напи¬сала своє перше оповідання «Пані Шумінська» (1883), переіменоване пізніше на «Дух часу».

Оповідання під псевдонімом Анни Струтинської було зачитане на засіданні товариства «Січ» у присутності авторки і викликало великий інтерес. Це окрилило Кобринську, утвердило в думці, що вона може писати. Друге оповідання «Задля кусника хліба» (1883) також сподобалося січовикам, які на цей раз відгукнулися критичною, надзвичайно при¬хильною рецензією. «Від того часу я вела з січовиками гарячі розговори на темат питання жіночого, котрого найбільшим прихильником був Ва-силій Полянський. Коли в р. 83 було віче академічне в Коломиї, січовики

361

постановили порушити на тім і питання жіноче, помимо протесту ака¬деміків львівських. Полянський відчитав реферат про ту справу» [321].

На тих вічах у Коломиї відбулося особисте знайомство з І. Франком і М. Павликом, що значно зміцнило ідейні позиції Кобринської. Пав-лика вона високо цінувала за повість «Робенщукова Тетяна», Фран-і ка — що навів «на дійсні національні інтереси» і утвердив переко¬нання, що «лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації...» [320].

І. Франко та М. Павлик підтримували кожне її починання: «в справі жіночого руху, видавничій справі, культурно-громадських заходах.] 1884 року з ініціативи Кобринської створено «Товариство руських] жінок у Станіславі», першочерговим завданням якого була популяри-зацш нових ідей та вплив на розвиток «жіночого духу» засобом літе-] ратури. Саме література, за Кобринською, є «вірним образом ясних! і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків. Вона] зазначує фази суспільного розвою, по ній можна пізнати, що вже) здобуте, а що ще здобувається, а єсли робить пристанки і застої,! то лиш для того, щоб слабші духи, менше світлі уми, ухопившися! одної її форми, тривають в ній довше, як би належало» [298].

Члени цього товариства виступали з лекціями про сучасне ста вище жінки в Україні-Русі та феміністичний рух Європи; дбалі-про піднесення свідомості українок і заохочення їх до руху такого,! як в Європі.

Програма Товариства задовольнила не всіх. Чвари і претензії деяких членів, що намагалися зробити це товариство філантропічним, | змусили Кобринську вийти з нього, та не змусили залишити бо-| ротьби за рівноправність жінки.