НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА (1855-1920)
1888 р. Кобринська стала співробітником чеської енциклопедії («Наукового словника Отта»), підтримувала зв'язки з чеським фоль¬клористом та етнографом Ф. Ржегоржем, надсилаючи йому для' Празького музею гуцульські народні вироби, українські книжки.
У 1891 р. вона очолює делегацію діячів української культури Га¬личини в поїздці на виставку народно-промислових виробів у Празі, де розширює знайомство з чеськими громадсько-культурними діяча¬ми, вивчає чеський жіночий рух. Серце стискалося, коли, оглядаючи красу і багатство витворів рук народу Чехії, порівнювала зі здобутка¬ми українців, котрим ніколи не бракувало інтелектуальних здібностей, але про освіту котрих ніхто не дбав. «Мрії снувались, нікому не
хотілось переривати тої блаженної мовчанки, хоть яка краса окру-?кала нас, все-таки наші думки рвались домів, до оставшихся там рідних, щоби з ними всіми тими милими вражіннями поділитись [...]. З щирим жалем і сердечними сльозами розпрощались ми з чеською землею і нашими новими приятелями, дякуючи їм за все добре»1, — згадувала про гостинність чехів Є. Ярошинська.
1899 р. Кобринська разом з Кобилянською побувала на XI архео¬логічному з'їзді в Києві. Гостювала в Олени Пчілки, з котрою познайо¬милась ще 1891 р., коли та везла Лесю до Відня на лікування. Відвідала М. Старицького, І. Нечуя-Левицького. З Києва спеціально поїхала до Чернігова, де склала візити М. Коцюбинському та Б. Грінченку.
її приймали тепло, з повагою й пієтетом як письменницю і гро¬мадську діячку. Кобринська була зворушена до глибини душі. «Ком¬форт і елеганція Вашого дому, — писала М. Коцюбинському, — ли¬шиться в моїй пам'яті, як і невисказана сердечність, з якою мене у себе приймалисьте» [413].
Пізніше своє враження від перебування в наддніпрянських по¬братимів Кобринська передасть у своєрідних «відчитах» у Чернівцях та Львові у нарисах: «У Нечуя», «Із подорожі по Україні». Особли¬вою гостинністю відзначалася й сама Кобринська. В її болехівському домі побували О. Кониський, Ф. Ржегорж, І. Франко з родиною, М. Павлик, О. Кобилянська, Є. Ярошинська та багато інших. «Завжди свідома своїх цілей і почуття сили, Кобринська високо держала пра¬пор, — згадував Д. Лукіянович, — а її домівка в Болехові оглядала гостей близьких і далеких, з-за кордону, молодих і старших, а всі вони відходили звідтіль очаровані товариською культурою Озарке-вичів і духовними прикметами Кобринської»2.
Хоч жіночі проблеми забирали майже весь час, Кобринська не занехаює й літературну працю. 80—90-ті роки — найплідніші в літера¬турній діяльності. На цей час припадає написання оповідань «Задля кусника хліба», «Дух часу» (опубліковані в альманасі «Перший вінок», (1887), «Янова» (1885), «Виборець» (1889), «Жидівська дитина» (1890), «Перша вчителька» (1892), «ЬіеЬе5аппи炙 («Передчуття кохання», 1892), повісті «Ядзя і Катруся» (1896).
Завжди чутлива до найменшого подиху духу часу, Кобринська не залишила поза увагою й зародження на Україні нових літератур¬них напрямів, зокрема символізму. У трьох книжках альманаху «Наша доля», виданого Кобринською в 1893—1896 рр., вона опубліку¬вала кілька творів, написаних у модерному стилі («Душа», «Омек», «Св. Миколай», «Блудний метеор», «Би Ьізі; сііе КиЬе» («Будь СПОКІЙ¬НИЙ») і зазнала нападок з боку критики.
кобилянська О. Дещо про ідею жіночого руху // Твори: В 5 т. — К., 1963. Т. 5. — С. 156—157.
364
^Ярошинська Є. Спомини з подорожі до Праги // Твори. — К., 1968. — С. 367— 368. 2Лукіянович Д. Два документи до життєпису Наталії Озаркевич-Кобринської. — Л., 1939. — С. 7—8.
365
У листі до І. Нечуя-Левицького від 16.11.1895 р. вона писала: «Не дуже то корисний для мене час. У нас тепер по поводу нових проколю-ючихся літературних напрямів такий хаос, що і сміятись і плакати хочеться. Мене для того і не люблять, що я з деяких наших вчених сміюсь. Та як не сміятись, як їм таке трафляєсь, що просту мішанину кепського реалізму з романтизмом беруть за новий напрям «настрою» [412—413].Свої спостереження, міркування про індивідуальний стиль, художню умовність, народність літератури Кобринська висловила в низці літе¬ратурно-критичних праць: «Промова на науковій академії в ювілей відро- 1 дження русько-української літератури» (1898), «Про Нору» Ібсена» (1900), «Август Стріндберг» (1901), «Символізм в народній поезії» (1905), «За кадильню» Дениса Лукіяновича» (1898), «Філістер. Події з родинного життя» (1910). її оцінки художніх явищ — об'єктивні, справедливі, виважені ЙІ високопрофесійні. Розвиток української літератури вона пов'язувала з-критичним реалізмом, бо «з реалістичним напрямом розбуджувалось,: як всюди так і у нас питання найнижчих верств, підносилась борба праці проти капіталу, зарібних сил проти їх експлуататорів» [17].