НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА (1855-1920)

«Чому так сталося? Яка тому причина? Що пхнуло брата на брата? Хто їх на себе наслав? Хто їх розділив і нащо студене залізо роздерло їм серця?» [там сажо].

Відповіді знайшли у минувшині, що «затяжіла була на їх житті, на їх душах — на душі цілого їх народу» [250]. Та минувшина застав-

380

ляла забути надію на кращу долю, заборонила бути самим собою і за кожний стогін і за кожний рух до свободи ще тісніше затискала кайдани неволі.

«Замкненим у тісних межах не вільно було виглянути на ширшу арену світу, то і той світ забув про замираючі в оковах мільйони, що надармо видирались на волю» [280].

Осмисливши минувшину, брати побачили будучину — кращу, щасливішу. її вони заслужили, смертю смерть поборовши. Про це йдеться в 3—5-му епізодах — кульмінаційних.

Втретє заглянула бабуся-зима на спустошену вщент землю, по¬орану гарматами, политу кров'ю, що викидала з себе армії без рук, без ніг, без голови, що йшли незчисленними рядами через конти¬ненти тим шляхом, де загинули браття і бачили двох сивих голубів, що перелітали з грудки на грудку, присідали на кущиках, гойда¬лись на деревині, що появлялись і знову пропадали.

Сьомий епізод-картина — це історія революційного руху в симво¬лічних образах від 8 березня 1917 р. (гвардійські царські полки Во¬линський, Семенівський, Єгерський та Ізмайлівський, що складали¬ся переважно з українців, перейшли на бік повстання і перемогли) до 17 березня 1917 р., коли за почином Товариства Українських Поступовців засновано Українську Центральну Раду під головуван¬ням М. Грушевського.

Кобринська історично відтворює атмосферу могутнього націо¬нального злету, пробудження приспаної довголітньою неволею на¬ціональної свідомості українців, ентузіазм військового руху (22 бе¬резня 1917 р. створено Тимчасову Українську Військову Раду, яка надіслала Тимчасовому уряду домагання автономії України).

«Хвиля людей підноситься за хвилею. Чути зойки, крики, скрегіт збруї, але люди не ідуть уже, як збита в купу череда, вони мають певну ціль, означені стремління. їм уже не видирають життя, а самі його добровільно дають...» [281].

Визволення української народної душі вітала Кобринська, а не жовтневий переворот і червоний прапор. Про це свідчить восьмий епізод-картинка — епілог. Народ український воскрес і будує свою українську державу з неодмінними державними атрибутами: гербом і прапором. Символіка синіх і жовтих кольорів гранично прозора:«Заграли рожеві зорі, високо піднеслось проміння сонця воскресіння: три звізди блиснули на яснім блакиті. Підніс голову могутній лев (Галичина), появився з мушкетом запорожець (Наддніпрянщина), виринув на синім полі золотий плуг, а над ним оливну галузку несли два голуби з широко розпро¬стертими крилами на небесному просторі.

Одно лиш крило молодшого брата опадало вниз зомліле...» [там само].

Галичині ще треба було боротися.

381

«Брати» Кобринської — твір символістський. Його стиль, динаміч¬ний і напружений, умовність, що ніби коментує і пояснює смисл відтворюваного, символічний підтекст, що пронизує весь твір, ство¬рюючи лейтмотив, експресія — цьому доказ.

Назва твору також символічна. Вибравшись з горнила безглуздої війни, нав'язаної ворогами, народ український (запорожець і гали¬чанин) усвідомили себе братами. Тепер вони разом в одному таборі будують і захищають свою державу.

Символічні й натуралістичні прийоми можна вважати органічними рисами реалізму Кобринської, яка постійно шукала нові виражальні засоби і форми. Особливо плідними ці пошуки були на початку XX ст. Символіка звеличувала предмет, вириваючи його з контексту бу¬денності, роблячи його незвичайним, здатним протистояти повсякден¬ності; приголомшуюча правда факту примушувала читача по-іншо¬му глянути на навколишню дійсність.