НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА (1855-1920)

Ядзя жахнулася від такого видовища, перейнялась співчуттям до нещасної, хоч її душевний стан вже давно не був кращим, хоч, щоправда, вона як жінка не була щасливішою від Катрусі. Пред¬ставниця вищого шляхетського світу, вона стала рабинею і жерт¬вою його приписів і традицій.

Глуха провінція, погіршення маєткових справ не приваблювали женихів. Не допомогли і виїзди на бали до Львова. Врода Ядзі при¬ваблювала не одного шляхтича, але жоден з них не висловив серйоз¬них намірів. Кожний такий виїзд розорював родину економічно, зали¬шав рубець на серці Ядзі, шанси котрої на одруження з кожним роком зменшувалися.

Довідавшись, що мама збирається з силами, аби повезти дочку «на купелі», Ядзя роздратовано заперечує:

«Думаєш мене вивезти знов на торг, може би-м кому сподобалася, а ко¬ли вам се не удалось під час міських карнавалів, то тим менше може по¬могти купелевий сезон» [76].

376

Ядзя замкнулась у собі, змирилась зі статусом старої панни. З нудь¬ги зайнялась філантропією, але й тут не досягла ніяких результа¬тів — надто далекий для неї був той народ та його інтереси. Зневіра і кволість охопили Ядзю. Вивести її з того стану не міг навіть пан Адам, що став її нареченим. Зате «допомога» народові припинилася. Тепер вона охоче підтримує розмову свого нареченого «про нед¬бальство, лінивство, п'янство, зухвальство і невдячність простого люду» [114]. Ядзя «якби не та стала, що була. Все така привітлива, тепер лиш якби на силу до них (хрещених батьків-селян. — Авт.) говорила та й ніякої по ній не було веселості» [там само].

Незважаючи на соціальну, національну і психологічну різницю, так яскраво й художньо вмотивовану Кобринською, жіноча доля обох героїнь нещаслива. І хоч авторські симпатії переважно на боці Катрусі, Ядзя також не обділена теплотою і співчуттям письменниці. Роздумуючи над долями жінок різного соціального стану і націо¬нальності, Кобринська відстоює право кожної з них вирішувати свої проблеми.

Образи Ядзі і Катрусі є справжньою творчою знахідкою Кобринської і по праву вважаються найкращими серед жіночих образів в ук¬раїнській літературі 70—80-х років.

Соціальна динаміка, можливо, мало в якій галузі дала себе відчути так, як у житті селян. Селянство було найбільш гнобленим, темним, відсталим прошарком суспільства, але й воно потрапляє у фокус «духу часу», поступово прозріває, поповнюючи ще доволі малочис-ленні ряди борців за соціальні національні права. Саме образ такого селянина створила Кобринська в оповіданні «Виборець».

Присвячене Іванові Франкові, оповідання започаткувало низку творів українських письменників, в яких висміювалася австрійська конституція і виборча система: («Свинська конституція» І. Франка, «Смертельна справа», «Квіт на п'ятку», «Війт», «Хитрий Панько» Леся Мартовича, «Вдячний виборець», «Трудне ім'я» Осипа Мако-вея, написаних пізніше).

Заглиблений у свої господарські проблеми, байдужий до громад¬ських справ, головний герой оповідання Яким Мачук представляє той неосвічений і темний народ, «що вже, відай, такого темного на цілім світі нема» [164].

Залишене саме на себе, зі своєю громадянською і політичною глу¬хотою, упосліджене і притлумлене податками і всілякими визиска¬ми, селянство звикло з думкою про свою меншовартість. Темнота була найбільшим лихом і прокляттям народу. Власне, вона заважала користуватися, хай урізаними, але ж конституційними правами. Про конституцію й селян згадували тільки на виборах, коли підкупами, шахрайством, брехнею, а то й силою пани здобували собі голоси.

За таких обставин незмірно зростала роль інтелігенції, поклика¬ної проводити просвітньо-роз'яснювальну роботу серед селян, щирим,

377

правдивим словом нагадувати, що вони українці, корінний, вели¬кий народ, а панує над ним народ зайшлий.