Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р.

На жаль, ані з оригіналом запорозького листа до московського царя, ані з посольською інструкцією П. Одинцю та його товаришам ми не можемо ознайомитися з тієї причини, що вони не дійшли до наших днів. А проте в інших джерелах, доступних на сьогодні дослідникам, відбився основний зміст цього листа, а також важливі деталі виконання П. Одинцем та іншими запорожцями своєї посольської місії. Про що писали запорожці царю Михайлу Федоровичу? Про це довідуємося з реферування їхнього листа, зробленого в лютому 1620 р. у Москві приказними дяками. Привертає увагу те, що московські перекладачі відштовхувалися від термінології оригіналу. Через це вони тлумачили запорозький документ як "лист" (у царській грамоті гетьману Петру Конашевичу та всьому Війську Запорозькому від 21 квітня (1 травня н. с.) 1620 р. він названий "грамотою"). Справді, його складено за усталеною в запорозькій канцелярії формою офіційного листа із використанням політичної інституційної титулатури запорозької спільноти: "гетьман і все Військо Запорозьке".

У цьому документі запорозько-московські відносини розглянуто через таку морально значущу у політичній культурі запорозького козацтва ціннісну категорію, як "старовина". Історія взаємин запорозьких козаків із великими московськими князями та царями (як і перспектива цих взаємин) представлена у їхньому листі до Михайла Федоровича в межах традиційної політичної схеми. Власне йшлося про політичні принципи, спираючись на які, козаки традиційно будували свої стосунки з іноземними монархами у зв`язку із "затягуванням" до них на військову службу. Зазначені принципи передбачали встановлення формальних підданських відносин запорожців зі своїми роботодавцями — іноземними государями. Причому, тривалість тимчасового підданства запорожців обмежувалася терміном військового найму.Показовими щодо цього були переговори запорожців про вступ на службу до німецького імператора Рудольфа II (1594). Як випливає з щоденникових записів імператорського посла Еріха Лясоти, ці переговори стосувалися укладення угоди про службу на засадах найманого війська. Для узгодження з німецькою стороною усіх деталей служби та укладення юридичне правомочного договору до Рудольфа ІI було відправлено двох послів Війська Запорозького. Послів уповноважили вести переговори і, за їх результатами, підписати відповідний документ. Козаки стояли тоді на засаді публічного визнання владного авторитету іноземного (стосовно польського короля) володаря. Вони засвідчували готовність до служби під його титулом. Наголошували на наочних доказах виконання цієї служби, в тому числі описували здійснений ними воєнний подвиг, маркований "щастям государя". Звісно, що потенційні найманці добивалися для себе відповідної матеріальної винагороди. Загалом у надісланому імператорові листі запорозька сторона чітко окреслила свою політичну позицію. Козаки визнавали себе готовими і морально охочими йому служити. Більше того, вони заявляли, що, нібито, вже служать Рудольфу II. Виразним політичним і правовим знаком такої їхньої служби був лицарський подарунок Рудольфу II. Через своїх послів — сотників Саська Федоровича і Ничипора — козаки передавали імператору захопленого під час воєнного походу знатного полоненого, а також трофейні відзнаки ворожого війська — дві яничарські корогви [16]. Отже, цей подарунок засвідчував визнання запорожцями владної зверхності імператора, їхню готовність до рицарської служби та її наочні докази.

Концепт лицарської (військової) служби за розглянутим принципом умовного підданства і ліг в основу листа запорозьких козаків до царя Михайла Федоровича. Стосувалося це також наявної у даному документі пояснювальної схеми запорозько-московського минулого. Автори листа виходили з того, що їхні "предки" здавна служили (звісно, йшлося про військову службу) московським царям. За це вони отримували від них жалування: "А в листу своем к царскому величеству гетьман и все войско писали, что они, памятуючи, как предки их прежним великим государем, царем и великим князем росииским повинность всякую чинили, и им служили, а за свои службы царское милостивеє жалованье себе имели" [17].

Відштовхуючись від заявленої у своєму листі тези про зразкову, освячену традицією, службу предкам нинішнього московського царя, запорожці висловлювали готовність так само служити й Михайлу Федоровичу. Причому, вони у загальних рисах конкретизували власне розуміння служби цареві, вбачаючи у ній для себе обов`язок боротися з усіма царськими ворогами. Відповідно цар отримував можливість використовувати в таких цілях військові сили козаків ("Так же и они царскому величеству служити готовы против его ц. в-ва неприятелей"). Істотне уточнення позицій запорожців щодо їхньої служби цареві наявне у грамоті Михайла Федоровича гетьману Петрові Конашевичу і всьому Війську Запорозькому (від 21.IV (1.V) 1620 р.). У ній узагальнено зміст запорозького листа, а також усну інформацію послів від Війська Запорозького. Цар відзначив у своїй грамоті, що козаки заявили про свою прихильність до давньої традиції служби своїх предків московським царям. Михайло Федорович констатував також засвідчений запорожцями намір триматися цієї політичної лінії і в майбутньому: "В той же повинности и ныне нашему ц. в-ву быти хотите, и за порогами будучи свою нам оказывати хотите против всяких неприятелей наших".

Як свідчать наведені рядки документа, козаки виходили із засновку, що місцем їхньої служби цареві буде Запорожжя. Тобто з`ясовується, що їхній намір боротися з усіма ворогами Михайла Федоровича, підкріплений покликами на "старовину", в геополітичному вимірі був цілком "запорозькоцентричним". Фактично він зводився до адресованої царському урядові пропозиції скористатися козаками як знаряддям боротьби проти "бусурман", тобто в даному випадку — татар.