Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р.
Що ж до п`яти-тисячного контингенту запорожців, про який йдеться, то, можливо, він складався з козаків, просіяних П. Сагайдачним крізь своє реєстрове сито (як бачимо, у будь-якому випадку це військо помітно перевищувало тритисячний реєстровий максимум, на якому наполягав С. Жолкевський під час Роставицької комісії). Така відносно невелика чисельність війська П. Сагайдачного могла бути зумовлена тим, що похід відбувався пізньої осені. А це був не найсприятливіший час для мобілізації козацьких сил. Водночас, п`яти тисяч козаків було цілком достатньо для здійснення локального тактичного завдання: швидкого рейду по татарських улусах без вторгнення власне у Крим. Про перебіг цієї воєнної виправи на татарські улуси з виходом під Перекоп у джерелах збереглися дуже скупі відомості. Є інформація лише про те, що на підступах до Перекопу і на самому Перекопі козакам протистояло майже восьми-тисячне військо Джанібек-Гірея ("было татар у Переколи с 7000 человек, а на заставе было их с 1000 человек"). В ході сутичок запорожцям вдалося завдати татарам помітних втрат, деяких із них захопити в полон, а також визволити з неволі чимало християнських бранців [13].
За деякими відомостями, восени 1619 р. козаки не обмежилися розоренням татарських улусів і боями з татарами під Перекопом, а воювали також у Молдавському князівстві. На це вказує інформація, що її здобув московський посол у Кримському ханстві Обросим Лодиженський від турків, які у січні 1620 р. прибули у Крим зі Стамбула Згідно з цими даними, восени 1619 р. запорожці здійснили напад на Молдавію. Причому масштаби цієї акції мусили бути досить значними, оскільки молдавський господар через це звернувся до турецького султана з проханням про військову допомогу: "приходили, де, сей осени в Буданскую землю запороския черкасы, и Буданскою, де, землю воевали, й воєвода, де, Буданской присылал к турскому бить челом, чтоб ево от литовских людей оборонил" [14].
Якщо наведені дані достовірні, то цей молдавський похід козацького війська правомірно розглядати у безпосередньому зв`язку з виправою запорожців на татарські улуси та під Перекоп. У джерелах простежується, що восени 1619 р. найзначніша похідна воєнна мобілізація сухопутних сил запорожців, що завершилася їхнім бойовим використанням за межами України, в листопаді охопила 5 тис. козаків. Лише у жовтні, тобто під час проведення Роставицької комісії, їх зібралося більше — понад 10 тис. осіб.Якщо ж воєнні акції запорожців на кримському й молдавському напрямах справді були ланцюгом одного походу, то він міг відбутися лише в другій половині листопада. Адже у середині цього місяця добре поінформований коронний гетьман С. Жолкевський свідчив про активну фазу підготовки козаків до походу "в поле", тобто проти татар. Як зазначалося, у його листі до Сигізмунда III від 15 листопада 1619 р. він загалом нейтрально, принаймні без явного осуду, повідомляв короля про збори запорожців "в поле". Такий тон його повідомлення міг стосуватися лише їхнього походу проти татар. Коли б коронний гетьман знав, що козаки збираються воювати і проти Молдавії, яка перебувала у сфері геополітичних інтересів Речі Посполитої, він, поза всяким сумнівом, не забарився б із категоричним засудженням їхнього походу. Малоймовірність нападу запорожців у листопаді на територію Молдавського князівства випливає із стратегічної вразливості подібної акції. Адже відправлятися у Молдавію відразу, фактично після зачіпних боїв з татарами, означало залишити під загрозою контрудару з боку кримського хана Запорозьку Січ. Судячи з усього, звістка про осінній похід у Молдавію восени 1619р., отримана московським послом О. Лодиженським від своїх турецьких інформаторів, була недостовірна або ж неправильно ним витлумачена. Можливо, насправді йшлося про переможну битву наприкінці 1619 р. біля Гуменного ужгородського і земплинського наджупана Юрія III Другета (до нього приєдналися запорожці) проти війська трансільванського князя Габора Бетлена, яким командував Юрій Ракоці. Останній через Суданського пашу і поскаржився на козаків турецькому султану [15].
Як би там не було, однак осінній похід 1619 р. запорозьких сил проти татар завершився досить скромними бойовими результатами. Однак, він набув певного міжнародного розголосу. Принаймні, про нього дізналися у Московській державі. Можна припустити, що, відправляючись у цей похід, П. Сагайдачний переслідував і певні політичні цілі. Адже захоплені там татарські полонені, а також сам факт походу пізніше були використані запорожцями як наочний доказ їхньої нібито ревної служби московському цареві.
Тобто, запорозький гетьман скористався воєнною акцією проти татар як формальним приводом для налагодження політичних стосунків з офіційною Москвою. Без цього посилати послів до царя означало б прирікати їх на невдачу — як з огляду на специфічну славу, що поширилася про запорожців у Московській державі під час польсько-московської війни 1617-1618 рр., так і жорстко контрольовану царським урядом процедуру пропуску іноземних послів до Москви.
Що поклали до дипломатичного багажу запорозьким послам?
По завершенні походу на татарські улуси та під Перекоп Військо Запорозьке спорядило своє посольство до Москви. Послами було обрано п`ятнадцять осіб. Про персональний склад посольства майже нічого невідомо, за винятком того, що очолювати посольську місію було доручено досвідченому запорозькому дипломату Петрові Одинцю. Послам вручили листа від Війська Запорозького до царя Михайла Федоровича, а також доручили етапувати до столиці Московської держави двох полонених татар, захоплених козаками під час їхньої останньої кампанії.