Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р.

Нарешті П. Одинця та його товаришів запевнили у намірі Михайла Федоровича видати Війську Запорозькому грошове жалування. Це свідчило про те, що царський уряд реально був готовий конституювати особливі політико-правові та військово-політичні стосунки із запорожцями. Таким був і головний практичний результат прийому запорозького посольства у Боярській думі.

Останній прийом запорозьких послів у Посольському приказі. Укладення московсько-запорозької угоди 1620 р.

Хоча запорожців і прийняли у Посольському приказі та Боярській думі, проте це не поставило крапку над "і" у їхньому посольстві. Видається очевидним, що посольській делегації Війська Запорозького належало відбути у Москві ще одну офіційну зустріч — заключну. До речі, у тогочасних московських політико-дипломатичних колах останньому прийому відводилася особлива роль: без нього посольство вважалося таким, що не відбулося [63]. Тим часом у джерелах не збереглося прямих відомостей про подібний прийом запорожців у Москві. І все ж московська влада його організувала.

Щоб переконатись у цьому, ще раз зважимо деякі викладені вище факти. Насамперед не підлягає сумніву те, що П. Одинцеві та іншим козацьким послам офіційно повідомили про рішення Михайла Федоровича стосовно відпуску їхнього посольства, як і про приблизний сценарій останнього. Сталося це тоді, коли добігав кінця прийом запорожців у Боярській думі. Отже, перед тим, як відпустити членів запорозької посольської делегації "на подворье", бояри, по-перше, оголосили, що цар дозволив відпустити їх на батьківщину ("отпустить к себе") із грошовим жалуванням на усе Військо Запорозьке, по-друге, козакам було заявлено, що під час відпуску посольства ("на отпуске") їм вручать посольські подарунки. Прикметним є і той факт, що на виконання царського указу казначей Н. Траханіотов та дяки Ж. Шипов і Б. Милований повинні були підготувати і передати ці подарунки у Посольський приказ в розпорядження І. Грамотіна та С. Романчукова. Звідси випливає, що останній прийом запорожців відбувся саме в Посольському приказі, де вони отримали обіцяні їм гроші та подарунки. Коли ж запорозьких послів запросили на останній прийом і чи обмежився він врученням П. Одинцю та його товаришам грошового жалування, хутряних шапок та інших подарунків? Можна стверджувати, що останній прийом запорозькій посольській делегації було влаштовано у Посольському приказі не раніше 21 квітня (1 травня за н. ст.).

Саме того дня цар Михайло Федорович видав грамоту, адресовану гетьманові Петрові Конашевичу, отаманам, сотникам, осавулам та всьому Війську Запорозькому.

У цьому документі, врученому запорозьким послам І. Грамотіним і С. Романчуковим під час останнього прийому у Посольському приказі їхньої посольської делегації, підбито підсумок офіційному політичному діалогу між представниками Війська Запорозького та царським урядом. Причому визначено рівень, а також перспективи московсько-запорозьких стосунків.

У грамоті спершу переказано зміст запорозького листа до Михайла Федоровича. Як зазначалося, у цьому листі містилася програмна політична пропозиція щодо військової служби цареві, за яку очікувалася монарша винагорода. Потім у грамоті Михайла Федоровича було викладено офіційну позицію царського уряду стосовно запорозького посольства загалом.

По-перше, цар висловив подяку гетьману і всьому Війську Запорозькому за їхнє звернення по царську милість, а також вже нині засвідчену запорожцями службу цареві і намір служити йому в майбутньому. По-друге, він погодився прийняти татарських полонених, доставлених йому козаками на доказ виконуваної ними царської служби. По-третє, Михайло Федорович наголосив, що звелів своїм боярам та приказним людям офіційно прийняти, заслухати і відпустити запорозьке посольство, нагородивши послів подарунками, Військо Запорозьке — "легким" грошовим жалуванням. Цар запевнив козаків у тому, що і надалі вони можуть бути певними його ласки та жалування ("И вперед вас в нашем милостивом жалованье имети хотим") [64].Таким чином, основну політичну мету запорозького посольства до московського царя фактично було досягнуто. Цареві було вручено листа від імені гетьмана та усього Війська Запорозького з пропозицією про військове найманство. У відповідь на нього Михайло Федорович дав козацьким послам грамоту про прийняття цієї пропозиції на певних умовах. Фактично ці документи лягли в основу укладеної тоді московсько-запорозької угоди.

Згідно з цією угодою Михайло Федорович погодився на встановлення політичних стосунків з Військом Запорозьким, які, по суті, базувалися на засадах військової служби запорозьких козаків цареві за певне грошове жалування. Водночас стосовно останнього царський уряд не брав на себе чітких фінансових зобов`язань. До того ж цар робив таке застереження: в подальшому виплату запорожцям жалування він ставитиме в пряму залежність від того, як вони проявлятимуть себе на царській службі ("А вперед вас в вашем жалованье забвенных не учиним, смотря по вашей службе").